Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–І ти живи і процвітай, Аджаало.

Вона закотила очі, сівши на край ліжка.

–Що сталося?

Вона похитала головою і лягла поруч.

–Була дуже... ґрунтовна розмова з бабусею... – промовила вона, щільно заплющивши очі.

–О... ти нарешті дізналася правду?

–Що? – не зрозуміла вона, повернувши голову до нього. –Яку ще правду?

–Ну, звідки беруться відьми. А то мене цькували байками, що нас ворони приносять.

Аджаала роздратовано зітхнула, але посміхнулася.

–Який ти бовдур.

–Про що говорили? – засміявшись, запитав він.

–Про відьом і магів. Вона вважає, що ці ідіоти насилали біди на весь Ґотлін із великої любові до когось.

–Ну... має сенс.– почухав чоло він.

–Тобто? – насупилася дівчина.

–Ну, уяви, твоє кохання може загинути, єдиний шанс врятувати його, це розкурочити весь світ, розламати на шматки, аби коханий жив. Ти б не вчинила так, якби кохала сильно і беззастережно?

–Ні. Тому, що це одна людина, а у світі їх мільйони.

–Це не просто людина. А той, хто сам по собі став цілим світом для тебе.

Вона глянула на Тіордана, зблизька його очі переливалися, наче огранований дорогоцінний камінь, десь у глибині, ніби на одній із граней, виблискував увесь спектр кольорів. Вона зніяковіла, відводячи очі, коли зрозуміла, що погляд надто довгий.

–Хоча, звідки тобі знати. – закотив очі він.– Ти ж іще дівчисько.

–Тобто?

–Ну, коли закохаєшся когось більше за життя, я навмисно опущу його головою в ставок. Ось і подивимося, що ти зробиш.

–А що по–твоєму? – запитала вона, повернувши голову.

–Висушиш ставок.– знизав плечима Тіо.

–Щоб на Верхнесфері не залишилося питної води? Ні, я схоплю палицю і трісну нею тебе по голові за те, що ти це зробив. А потім відтягну його, переконавшись, що з ним усе гаразд, і почну дубасити тебе далі.

–О, чудово. – закотив очі він.– Суцільне насильство.

–Не я запропонувала втопити свого коханого!– зауважила вона.

–О... так на думку спав хтось конкретний? – він підняв брови.– І хто він?

Аджаала фиркнула.

–Годі. Я ж пожартувала.

–Та, ну? А щоки почервоніли.– він просяяв.– Я його знаю?

Аджаала втупилася на хлопця.

–Нікого немає.

Тіордан примружився.

–Не готова сказати, що ж... гаразд.

Він піднявся.

–Ти куди? – вона сіла на ліжку, проводжаючи його поглядом.

–Я ненадовго заходив...– почав він.

–А навіщо взагалі заходив? – запитала вона, хмурячись.

–Не знаю, просто...– він почухав потилицю, ніби щось приховував.

Аджаала підняла брову.

–Ти вже другий день поспіль просто заходиш на десять хвилин. – помітила дівчина.– У тебе все нормально?

–Так, я просто... погано сплю, тож...

Він постукав рукою по віконній рамі й нагнувся, щоб вилізти, а потім повернувся до дівчини.

–Аджі? – покликав він, вирівнявшись.

–Чого?

–Може, приведеш його на шабаш весняного рівнодення?

–Та, нікого приводити! – взмолилася Аджаала.

–Гаразд. Як хочеш.– махнув рукою він.

Аджаала сиділа у своїй кімнаті й обмірковувала слова Тіордана. Вона не могла сказати, що відчувала до нього щось. Але часом, коли вони дивилися в очі одне одному, у неї завмирало серце. Вона губилася в блакитному сяйві, коли сонячні зайчики бігали по її обличчю. Аджаала встала і подивилася в дзеркало, волосся кольору воронячого крила, великі круглі очі темно–карого кольору, які при зміні настрою ставали глибоко бордовими, з червоним відблиском у глибині. У неї була родимка над верхньою губою і повні губи від природи рожево–червоного кольору. Вона не потребувала косметики, бо мала справді красивий вигляд. Хоча на Верхнесфері це не особливо цінувалося. Відьми були чарівно вродливими, незвичайними, гладка шкіра без вад тут була навіть у старих, високий зріст, довгі рівні ноги, гнучке тіло, не позбавлене грації. Очі найнезвичайніших кольорів, які завжди змінювали відтінок за емоційного сплеску або іншої погоди. У відьом не було заздрості одна до одної, вони не прагнули в чомусь досягти успіху. Просто жили, насолоджуючись своєю справою.

Безглузда розмова з Тіорданом не йшла в неї з голови. Він говорив так, ніби хотів, щоб Аджаала пішла з кимось іншим. Можливо, він уже знайшов собі пару? Чомусь цей факт не на жарт розлютив дівчину, і вона одразу ж вискочила з вікна, перелазячи на дерево, що росте біля будинку. Потім, Аджаала спритно спустилася вниз і побігла до його будинку. Вона піднялася по цеглинці, що виступала зовні, і влізла у відчинене вікно. У кімнаті Тіордана було менше місця, ніж у неї. Тут стояла книжкова шафа, набита старими талмудами, стіл зі свічками і напівпорожніми баночками зілля. Велике ліжко, заправлене темно–коричневим тканим пледом. Вона вмостилася на ліжко, чекаючи, коли Тіо увійде в кімнату. Двері скрипнули і Аджаала відчула, як прискорилося її серцебиття. Вона втупилася у вікно, не дивлячись на двері, сподіваючись, що Тіордан заговорить першим.