Читати книгу - "Урогiнекологiчний Роман, Тетяна Олiйник"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Жодного слова! Уявіть собі!
Едуард Семенович несхвально повернувся до нареченої:
– Любонько, та як же це? Ви забули повідомити рідну матір про те, що їдете?
Лана відчула себе, як сорока в сливах. Двоє дорослих людей виговорювали їй, немов дитині яка провинилася.
– Я просто ще не встигла! Адже ми навіть документи на візу не подали, – виправдовувалася вона.
– Документи? Віза? І коли ж ти збиралася повідомити мене?
– Не знаю... Відразу після візиту в посольство.
– В посольство?! – на очі жінки навернулися сльози.
– М-да... Недобре вийшло. Де ж це бачено, щоб рідна мати дізнавалася останньою про такі важливі зміни в житті доньки?! – підкинув хмизу в багаття старий.
– Зачекай, ти що ж, залишиш мене тут саму? – голос Валентини затремтів.
– Чого ж саму? У тебе он Василина й Вірка є, – Лана вказала поглядом на кішок.
– Невже тварини мені замінять власне дитя? – вигукнула мати, не стримавши сліз відчаю.
Едуард Семенович поспішив заспокоїти зажурену жінку:
– Ну що ви, Валентино Василівно! Не варто так засмучуватися! Я вашу дочку не скривджу. Ми часто приїжджатимемо сюди, а ви будете навідуватися до нас...
– Надто вже все несподівано виходить! – поскаржилася вона, витираючи сльози.
– Матусю, ну що ти, насправді?! Адже я ще нікуди не поїхала, – обійняла її Лана.
– Свєточко, я тут без тебе зовсім пропаду...
– Навіть не думай! Ми тебе ще заміж видамо, – пожартувала донька.
– Скажеш таке! Кому я потрібна?
Тут Валентина покривила душею. Лана точно знала, що в матері завжди були залицяльники. Жінка стежила за собою та чудово збереглася для своїх років: світле до плечей волосся з напівкруглим чубчиком та підведені стрілками сірі очі надавали її моложавого вигляду.
– А це ви даремно! Я вам як чоловік кажу, – галантно заявив дідусь.
– Зате уяви, матусю, я житиму за кордоном! У столиці європейської держави!
Поступово пристрасті вщухли й жінка трохи заспокоїлася.
– Валентино Василівно, – звернувся Едуард до матері, – скажіть, а Лана була слухняною дівчинкою?
Валентина пожвавилася:
– Ой, ви знаєте, вона була така розумниця! Відмінно вчилася, багато читала, захоплювалася художньою гімнастикою. Мені дуже пощастило з донькою!
– Напевно, і музикою займалася?
– Аякже! Закінчила музичну школу по класу акордеона, – гордо заявила жінка.
– А як же танці?
– Бальні танці Свєточці не подобалися, вона ходила на сучасні.
– Я відразу зрозумів, що ваша дівчинка розумниця. Це видно неозброєним оком. Ви її добре виховали! – лестив Едуард майбутній тещі. – Скажіть, Валентино Василівно, а можна подивитися на її дитячі знімки?
Розмова майбутнього чоловіка й матері нареченої набула несподіваного повороту. Він що ж, її удочерити хоче або все ж таки одружитися? Лана відчула неспокій.
Мати відшукала дитячі альбоми та запропонувала гостю. Він дістав з кишені окуляри та взявся уважно розглядати старі знімки, на яких Лана була зображена то в пелюшках, то в повзунках, а то й зовсім з голою попою. Мати присіла поруч та коментувала зафіксовані на папері спогади. Догорнувши альбом до фотографії, де маленька дворічна Лана стояла на стільці з плюшевим ведмедиком у руках, Едуард вигукнув:
– Як же їй пасують бантики й це миле платтячко!
Мати повернулася до доньки:
– Світлано, ти хоча б сукню вдягла з такої особливої нагоди! – дорікнула вона, оглядаючи широкі джинси доньки, що приховували жіночність.
– Уявіть, я їй кажу те ж саме! – підхопив Едуард Семенович. – Сукні вашій доньці пасують набагато, набагато більше! Вони підкреслюють її природну красу.
– Повністю з вами згодна, Едуарде!
«Ну ось, знову мене обговорюють, немов дитину, яка нашкодила!» – невдоволено подумала дівчина.
– Едуарде, а де зараз ваші сини? – поцікавилася Валентина.
– Двоє старших живуть тут, у Києві. А молодший проживає в Австрії зі своєю матір’ю.
– Скільки ж разів ви були одружені?
– Лише двічі. За таке довге життя це небагато, погодьтеся.
Валентина кивнула.
Сама вона була ще доволі молода, лише п’ятдесят п’ять, і добре збереглася, але поряд з майбутнім зятем здавалася схожою на дівчисько. Лана спостерігала, як щебетали мати й Едуард, і розуміла, що в них значно більше спільного, ніж у неї самої з майбутнім чоловіком.
Нарешті візит майбутнього зятя до тещі добіг кінця.
Він тепло розпрощався з Валентиною, цілуючи їй ручку, та пообіцяв неодмінно побачитися перед від’їздом.
Едуард Семенович відвіз наречену додому й домовився зустрітися вранці біля будівлі австрійського посольства для подання документів на виїзд.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Урогiнекологiчний Роман, Тетяна Олiйник», після закриття браузера.