Читати книгу - "Сьома команда, Діана Козловська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Молодець, — намагаюся я звести все у жарт, — всі ми пам’ятаємо повчання Какаші-сенсея, Наруто, ти цитуєш практично слово в слово. Мене це тішить!
У мене виривається нервовий сміх, але Узумакі й не думає зупинятися. Мені здається, йому відверто начхати, де ми знаходимося, і що Джирая буквально не зводить з нас свій серйозний погляд. Мені настільки незручно, що я готова провалитися крізь землю! Я намагаюся відсторонити від себе хлопця, але той ще більше притискає мене до себе. Мої щоки вже такі червоні від сорому та незручності, що не помітити цього – неможливо! Джирая, здається, навіть не слухає промови команди, яка виступає, просвердлюючи в нас дірки своїми очима! Ще трохи і я знепритомнію від нервів!
— Я не повторюю, а кажу лише те, що думаю, — спокійно говорить Узумакі, намагаючись зловити мій погляд своїм. — Чому ти так соромишся?
— Може тому, що для цього не місце й не час? — заступається за мене Саске, різко прибираючи руку Наруто з моєї шиї.
Тієї ж миті вони зчіпляються, хапаючи один одного за комір худі. Їхні очі стріляють блискавками, а на обличчях відображається відверта злість. Я відчуваю, як кров відхлинає від обличчя, а перед очима з’являється пелена. Я стою посеред зали, хапаючи ротом повітря, проте, не можу зібратися до купи. Це кінець! Невже все закінчиться ось так?
Команда, що виступає на сцені, замовкає, і вся зала поринає в тишу, спостерігаючи, як ці два півні мовчки спопеляють один одного поглядом. Всі суперники дивляться на нас, ніби перемога вже в їхній кишені! Я бачу, як вони перешіптуються, насміхаючись з нас.
Я відчуваю гіркоту поразки, наче її взагалі можливо відчути на смак. Таке враження, що вона застрягла в горлі й заважає вільно дихати. Ці дурні все зіпсували! Як мені говорити про те, що ми друзі, коли між нами така напруга? Як починати щось із такої гнітючої атмосфери? Я не зможу сказати й слова, адже всі зрозуміють, що я маю намір брехати їм в обличчя!
— Досить! — кричу я, розриваючи цю нестерпну тишу. Якоїсь миті мені стає просто начхати, що ми програли ще до виходу на ту кляту сцену! Я просто роблю те, що вважаю за потрібне, як і ці півні. — Наруто… Саске… Шаннаро!
Моя долоня підіймається сама по собі, і два червоні відбитки спалахують на щоках хлопців. Тепер вже я тримаю їх за комір й притягую до себе лише для того, аби як слід зірвати злість. Напевно, я вперше настільки відкрито проявляю себе. Раніше я вважала, що це нижче за мою гідність: реагувати на подібне та витрачати свою енергію задарма. Якби ця ситуація сталася тиждень тому, я перевела б дихання й відпустила б її, але зараз я даю повну свободу своїм почуттям, кричачи, наче розгнівана мати на своїх невгамовних чад!
— …відповідайте, якого біса, ви обидва робите?!
Щиро кажучи, я й половину не запам’ятала, що наговорила цим дурням.
— Сакуро, — злякано усміхається мені Наруто, склавши руки в благанні про пробачення, — вибач мені!
Саске лише ошелешено спостерігає за тим, як лють повільно сходить з мого обличчя, змінюючись на відвертий жах.
Коли я знову відчуваю зв’язок з реальністю, мої руки відпускають хлопців, і, вдаючи, що мені байдуже, я звертаюся до наших не менш шокованих глядачів:
— Можна продовжувати, — впевнено кажу я, намагаючись триматися гідно, але в середині все обривається від усвідомлення нашого становища. — Шоу завершилося!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сьома команда, Діана Козловська», після закриття браузера.