Читати книгу - "Заспокійливе для химери , Козел Валерія"

- Твоя мати могла б подумати, що ти ночував із жінкою, - посміхнувся він, - ну чого став? Сідай за стіл, будемо снідати.

- Батьку, коли ви… чому ви? – Лукас затинався, - ви не попереджали…

- Якби я попередив, то у маєтку тебе б не застав, - знизав плечима Елестер, - ти невловимий як та примара, синку.

- Багато роботи… - Лукас повільно опустився на стілець і підсунув до себе чашку, служниця миттю налила йому гарячої кави.

Колишній герцог зиркнув на дівчину і кивком дав зрозуміти, що розмова буде приватною. Вклонившись, дівчина тричі плеснула в долоні, тим самим скомандувавши всім іншим слугам зникнути. Коли поряд з альтанкою не було ні душі, Лукас відчув незручність. З батьками в нього були хороші стосунки. Навіть після такої довгої розлуки, їхні відносини були теплими, рідними. Саме батьки найбільше підтримували його у прагненнях скоріше зайняти своє місце у світському колі Елібрії, вони вчили, допомагали, підказували. Але було дещо, у чому їхні погляди розбігалися.

- Сину, - почав Елестер, - ти вже два роки як успадкував мій титул, тепер ти герцог. І на тебе спрямовано безліч поглядів. Ти бездоганно виконуєш свої обов’язки, але… є дещо, що як герцог ти нахабно ігноруєш, а не мав би.

- Батьку, - Лукас закотив очі, - будь-ласка…

- Світське життя, Лукас! Бали, прийоми, полювання! За два роки ти відвідав аж одне полювання і лише тому, що я збрехав тобі, що на ньому будуть присутні посли з Тамарізу! А потім ти ще й втік!

- Мене це все не цікавить, - молодий герцог відпив свою каву, - я відвідую всі важливі заходи, жодного не пропустив. Розваги мене не цікавлять. Нудні посиденьки, виснажливі танці, необхідність робити вигляд, що тобі цікаві останні плітки, посміхатися всім. Це потребує багато енергії. А мені є куди її направити.

- Лукас, ти герцог! – не вгавав Елестер, - це частина твоїх обов’язків! Тим більше, невже я не вчив тебе? Найміцніші зв’язки будуються у неформальній атмосфері. Як ти плануєш обирати собі наречену, якщо майже не спілкуєшся з леді свого кола?..

- Батьку, - юнак став серйозним, - тебе влаштовуватиме, якщо я відвідуватиму бали раз на півроку? Цього буде достатньо аби ти був спокійним?!

- Лукасе… - колишній герцог відчув, що остання фраза зачепила сина, - я серйозно. Його величність починає хвилюватися. Якщо ти не хочеш займатися світським життям як герцог Сіаль Елібрійський, то одружись і нехай твоя дружина займається. Це краще ніж просто ігнорувати свої обов’язки аристократа.

- Батьку, - Лукас поставив чашку на стіл, - ми вже обговорювали це питання. Мене не цікавить питання одруження. Якщо це настільки хвилює Його величність, нехай накаже мені. Я одружусь з тою, кого він або ж ви, батьку, вважатимете гідною партією. Політичний шлюб, шлюб за контрактом, шлюб за наказом короля… якщо вже така справа – я це зроблю. Але якщо його величність може закрити очі на мій маленький каприз, я б волів уникнути цього.

- Сину… - Елестер відкинувся на спинку стільця, - король твій рідний дядько. Він бажає тобі щастя і бажає, аби твій шлюб був добровільним і за покликом серця. І ми з твоєю мамою хотіли б цього також.

- Я розумію, батьку, - кивнув йому син, - але поки… я б хотів повноцінно зайнятися роботою. Не впевнений, що зможу стати хорошим чоловіком зараз. А зіпсувати життя якійсь леді мені б не хотілось.

- Але ж ти навіть не знайомишся з леді… Лукасе, я прошу тебе як твій батько, хоча б відвідуй бали. Хоч іноді. Можливо, на одному із них ти зустрінеш ту саму… ти вже герцог. Вище тебе тільки король і його спадкоємці, ти можеш не хвилюватися за титул своєї обраниці.

- Я зрозумів, батьку, - Лукас зітхнув, - раз на три місяці. Цього буде достатньо?

- Нууу… - протягнув Елестер, - для початку вже непогано. Але не думай, що я так просто відступлюсь від цього!

- Я на це і не розраховую, - посміхнувся юнак.

***

- Персія, люба, придивись за ним, - Елестер чекав, поки його екіпаж підготують, - ти і сьогодні супроводжуватимеш Лукаса?

- Так, Ваша світлосте, - дівчина схилила голову, - і сьогодні. І завтра. І будь-коли.

- А куди подівся цей півень? – колишній герцог скривився, - щось давно я його не бачив.

- Тревор тимчасово у відрядженні, - посміхнулась Персія, - але вже завтра має повернутися.

- Завтра… - задумливо промовив Елестер, - так це він супроводжує послів з Лімерії?

- Так, Ваша світлосте, - кивнула Персія.

- Він… піде? – запитав Елестер тихо.

Погляд Персії став важким. Лукас Сіаль займався всіма питаннями, що стосувались іноземних послів. Єдине, чого він ніколи не торкався – це справи з послами Лімерії. Його наче міняло, варто було почути назву цього королівства. Можна було б припустити, що все це через 8 років рабства на території цього королівства. Але Персія довго спостерігала за своїм герцогом. І вона знала його, як ніхто інший. Знала, як змінюється його погляд, вираз обличчя, навіть рухи. Він наче боявся когось зустріти і водночас шалено бажав цієї зустрічі. Саме тому всіма питаннями Лімерії займався крон-принц, а Лукас навіть новин слухати не хотів, Лімерії для нього наче не існувало. Але на цю зустріч із послами король запросив його особисто, тож вибору у нього не лишилось.