Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп"

Глава 37

Дракон, звичайно, не залишить цього просто так, але чомусь я більше його не боялася. Щось у мені змінилося, не зрозумію коли і у зв'язку з чим це сталося, але я точно знала: Чорний дракон не завдасть мені шкоди. І не тому, що відчувала його потяг до мене, кожна жінка завжди знає, коли нею захоплені. Тут інше, можливо, я побачила в ньому те, чого раніше не помічала.

Його високість, звичайно, грізний і непереможний у бою, але поряд з ним я почувала себе напрочуд захищеною. Ворогу він не дасть жодного шансу, а я рано чи пізно перейшла з розряду його ворогів в інший. Тому могла безкарно дражнити обох принців, знаючи, що Дракон мене образити не дасть.

Зрозуміла це з його реакції на мою витівку. Він надійний, як скеля, і це зігріває. Поруч із ним нічого не боюся. Навіть якщо придумає щось на помсту, із задоволенням включуся в його гру.

З такими позитивними думками крокувала доріжкою, посміхаючись навколишньому світу.

Погода радувала теплом та по-весняному яскравим сонечком. Вдихаючи на повні груди, від задоволення жмурилася, поглядаючи на блакитне небо.

Уловивши краєм вуха тихий шелест, мимоволі обернулася на звук. Тієї ж миті завмерла, скам'янівши від жаху.

Крізь високу траву на мене дивилася величезна чорна пантера. Я таких тільки по телевізору та в зоопарку бачила, та й ті були розмірами явно меншими. Вона сиділа, пригнувшись до землі і насторожено спостерігала за мною. Вузькі зіниці її очей, спалахували вогнем, приводячи до тремтіння в серці.

«Це тварина теж зі світу тіней? І прийшла на мою душу?» - відвідала приголомшлива думка.

А в мене подих перехопило від страху, що охопив. Пантера повільно підвелася, ніби боячись злякати здобич, і на напівзігнутих лапах рушила в мій бік. Так домашні коти полюють на мишей. Повільно безшумно наближаються до жертви, що нічого не підозрює, і одним стрибком закінчують їй життя, впиваючись у горло.

Нервово проковтнула, не в силах відвести погляд від неминучої смерті, що наближалася.

Як рятуватися? Чи можна тікати? На дерево не залізеш, вона дістане. На допомогу кликати? Принци там залишились у альтанці, навіть якщо почують, не встигнуть.

«Озеро! – осяяло мене. – Коти зазвичай не вміють плавати».

Через страх ледве зорієнтувалася, в якому боці жадана вода.

Тим часом кішка була все ближче, ні хвилини більше не зволікаючи, рвонула в потрібну сторону. З такою швидкістю, з якою ніколи у житті не бігала. Неслася я, не розбираючи дороги, петляючи, як заєць. Звідки в мені така спритність взялася одному адреналіну відомо. Не помічаючи, трапляючогося на шляху колючого чагарника, ні високої трави, ні інших перешкод, чуючи за спиною лише важке дихання страшної істоти.

Як воно мене одразу не спіймало, не уявляю. Може, вирішило погратися зі здобиччю? Це так і лишилося загадкою. Я бігла, не озираючись, рятуючи своє життя.

Побачивши проблески води, що виднілася з-за дерев, припустила з ще більшою швидкістю.

Вилетівши на відкритий простір біля озера, з розбігу мало не сиганула у воду, та в останній момент пригальмувала. Обернулася. Нікого.

В страху, з напругою вдивлялася у найближчі дерева. Я ж чула, як кішка за мною гналася, куди ж вона поділася?

Будь-якої хвилини чекаючи нападу, стояла на березі, озираючись на всі боки.

- Дивіться, хто тут! - почувся дзвінкий дівочий голосок, а за ним слідом сміх.

З подивом виявила зовсім недалеко від мене принцес, що влаштувалися на траві відпочиваючи. Усе та ж, трійця, що полюбилася мною.

- Я мала рацію, вона божевільна! - сказала Сульрі і вони дружно зареготіли.

Тільки мені було не до них з їхніми безглуздими жартами. Будь-якої хвилини я чекала появи пантери. І ці глузниці теж зараз опинилися в небезпеці.

Хвилини тяглися, але нічого не відбувалося. Потроху я почала заспокоюватися. Після швидкого бігу стало жарко. Волосся вибилося з зачіски і прилипло до обличчя. Сукня була роздерта у кількох місцях, руки в подряпинах. Коли продиралася крізь чагарники, не відчувала болю від уколів шипів. Зараз, відчувши печіння на шиї, торкнулася і виявила пристойну подряпину і з неї ще сочилася кров.

Так, вигляд у мене той ще. Справді скидаюся на божевільну.

Жах потихеньку відступав, різко накотила жалість до себе.

Що я забула в цьому проклятом світі? Для чого я тут? Чи зможу вибратися живою?

І де принц, коли він так потрібен? Що він там говорив про істот зі світу тіней? Вони нападають на певну ціль і роблять це, схоже, без свідків.

Що мені тепер робити? Іти додому чи одразу бігти до Чорного?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно