Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

- Так просто ти мене не позбудешся, хоч і опрокинула мого брата. Знаєш, а я планував приїжджати до вас у гості кожної суботи на твої фірмові млинці, - він відхиляється від мене, але з обіймів не випускає. - Але ж ти знаєш, що я все одно тебе люблю?

- І я тебе. Не дивлячись ні на що, - встаю навшпиньки, цілую його у щоку і як можна міцніше обіймаю. - І то не млинці, а п-а-н-к-е-й-к-и, - уточнюю вже вкотре.

Швидко відходжу він нього і радісно посміхаюсь вказуючи на потяг, який вже видніється на путях, а це означає, що мені час їхати.

Він не вірить моїй посмішці, але я його не звинувачую. Я і сама їй не вірю.