Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

26

Ульфік одразу почув вигук старої, а шалений ревнивий погляд уже майже засудженого Дакса Ломура одразу розставив у його мозку крапки над "і".  Дівчина,  що стояла зараз  коло його сина була дуже схожою на ту перелякану крихітку,  яку він колись зустрів у палаці Голтена. Жінка,  яку знедолив мерзотник Ломур, виявилася судженою  його сина. Ситуація дуже делікатна, а з вибором Долі не посперечаєшся. Так що Ульфік вирішив встати біля сина, демонструючи силу і готовий надати Гранту та його парі підтримку.

Старий же Голтен нічогісінько окрім дочки не бачив. Ані сульфідів, що зайняли позицію  коло неї,  ані її долоней,  палаючих  блискавками. Він не міг помилятися – на сходах – розгублена і трепетна стояла його дочка. Його Тамарі. А довкола темною хмарою стовпилися сельфіди.  Він раптом вирішив,  що її хочуть скривдити,  звинувативши,  як і того Дакса Ломура. Голтен у супроводі своїх воїнів  кинувся до сходів - цього разу він не залишить свою дівчинку в біді!

А білий ельф, Ерік з роду Бесснів, незворушно і з цікавістю спостерігав за тим, що відбувається біля сходів. У ніжній жінці він одразу впізнав ту, що покликала його. Ту, врятувала його сестру. І з твердим наміром надати їй підтримку,  чого б це йому не коштувало, повільно, але рішуче рушив до неї.

Залишилися біля своїх артефактів лише ватажки Аддів та Мурлів.

- Вона теж Ломур? - Запитав Адд.

— Здається, відтепер вона Сельфід.

- Ахх, як цікаво, - прошелестів Урласс, що стояв за спиною батька. Його татуювання-дракон ощерилося, погоджуючись з ним. Якийсь рух на балконі верхнього поверху привернув його увагу. Ну, хто б сумнівався? Зеленоока руда фурія явно збиралася втрутитися в розбірки, що назрівають. Мить – і він опинився за її спиною. Легкий помах руки над головою – і Велма заснула. Обм'якше тіло підхоплюють сильні руки.  Урласс відносить свій приз до темний портал, що розверзся перед ним.

 

У повітрі панувала така напруга, ніби зараз от-от спалахне буря.Чотири ельфи буравили один одного напруженими поглядами.

– Моя дочка Тамарі, народжена Голттенами, також стала жертвою Ломурів, як і інша дівчина. І вона не несе відповідальності за їхні злочини.

«Батько? Невже він за неї заступився?» -  Розгублено подумала Тамарі, і хотіла вже кинутися до батька, як чоловічі  руки, які обіймали її весь цей час, ще міцніше притиснули її до себе.

Грант був здивований словами великого ельфа, але не збирався випускати свою жінку з рук.

– Це саме та дівчина, яка повідомила мене про місцезнаходження моєї сестри, – незворушно промовив білий ельф, наблизившись ще на один крок. – І я згоден з  тим, що вона не несе відповідальності за злочини Ломурів. Більше того, з цього моменту вона знаходиться під  заступництвом моєї  родини і може розраховувати на будь-яку нашу допомогу, - білий виділив слово "будь-яку". І білі ельфи ще щільніше присунулися, готові виконати обіцянку їхнього вождя.

Грант на ці слова тільки хмикнув і ще міцніше обхопив дівчину.

Ульфік перший збагнув, що кожен з цих чоловіків, що стояли  навколо, збиралися захищати, а не ображати жінку свого сина. І напруга покинула його. Але раптом побачив, що бідолашна дівчина втратила свідомість, майже задушена ведмежими обіймами його сина.

- Грант, - рикнув батько і кивнув на Тамарі.

Грант отямився від несподіваного повороту подій і ніжно підхопив її на руки.

- І водночас, шановні верховні, це – моя Пара. - І з цими словами чоловік розвернувся, і поніс дівчину до її покоїв.

Його право на цю жінку було незаперечним. І її батько, і білявий ельф Ерік, та й інші ельфи вже зрозуміли, що ніхто бідолаху і не збирався ображати. І всі окрім Гранта повернулися на свої місця, збираючись продовжувати суд.

Власне, судити вже не було чого – вирок було винесено. Залишилося вирішити, хто саме покарає винуватого.

Та й це виявилося не складним рішенням. Тамарі вже була з'єднана з сульфідом Грантом, хоч і сама цього ще не встигла зрозуміти. Тому цей страшний обов'язок поклали на Гранта. Як чоловік,  він повинен був помститися за свою  жінку. Спогадами зі снів підганяли,  квапили його. Грант переконав велику п'ятірку провести страту Дакса негайно. Інші  ж Ломури, мовляв, почекають своєї кари до завтра.

Він наполіг на поєдинку - простої страти для мерзотника йому було мало.

Щільне коло із темних тіл. Блискавки та хмари навколо. Ні птах не пролетить, ні звір не пробіжить. Все навколо стихло і завмерло в очікуванні. Повітря тремтить від напруги. Земля струшується від мірного тупоту сотень ніг. Гуп. Гуп. Гуп.

У різних кінцях кола стоять два чоловіки – ельф і людина,  що запродала свою  душу демонам.

Один – чорний від люті – нерухомий та рішучий.

Інший – розгублено стріляє очима на всі боки – нібито шукає вихід.

Ані щілини. Не вирватися і не втекти. Лише чесний бій.

Він не витримує напруги і першим кидається у бійку. Виблиснула бойова блискавка - і тільки рокіт прокотився в повітрі. Чорнявий ельф несподівано опинився за спиною Дакса – полоснув спалах, розриваючи тіло навпіл…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно