Читати книгу - "Феномен Фенікса"

Життям зобов’язаний тобі, зароджений в жінці плід, В жили вливаєш ти кров, Животвориш в материнській утробі маля, В череві лежачого, ти насичуєш його. Здібністю дихати ти наділяєш творіння свої… Навіть пташаті в шкаралупі дихання даруєш… Нема ліку різним творінням твоїм. Різноманітність їх втаємничена від очей людини. Ти — єдиний творець, рівного нема божества!

За Ехнатоном Атон перебуває вічно. Він єдиний живий творець Всесвіту, люблячий Отець землі, рослин, тварин, людей.

В єдності своїй нероздільний, ти створив… Все, ще ступає ногою по тверді земній, Все, що на крилах ширяє в піднебессі. В Палестині, Сирії, в Нубії золотоносній, в Єгипті Тобою призначено кожному смертному місце його…

Бог-сонце Атон охоплює своєю любов’ю не лише єгиптян, що їх попередники фараона— реформатора вважали справжніми людьми (решту величали «синами диявола»), а всі землі і всі племена.

Кожне око зирить на тебе, Зверхній Атон, з висоти освячуючий землю. Але пізнав тебе і збагнув лиш Ехнатон, твій коханий син. У свої божеські наміри ти посвячуєш його, Відкриваєш йому свою міць…

Ніхто в світі людей ні до того, ні пізніше з такою пристрастю, побожною святістю не обожнював наше світило, як фараон Ехнатон!

А втім, світило нашого життя і тоді, й тепер справді заслуговує аби його боготворили — все інше — суєта суєт і марнославство.

Ехнатон помре несподівано, ще молодим, при загадкових обставинах нерозгаданих і досі. Накладе він головою не виключено за свою любов до сонця Атона і намагання зробити його єдиним державним богом країни.

Посеред високогірного плато (північно-східні області Південної Америки) в кінці II тисячоліття до н. е. виникла цивілізація туаунако, названа так по імені свого священного центру.

Здіймався в місті Туаунако величний палац Каласасайя, що займав площу в 17 500 квадратних метрів!

Це був головний храм Сонця в Туаунако, якому туанако поклонялися як верховному божеству. А в північно-західній частині міста знаходився ще один, теж величний пам’ятник — Ворота Сонця. Верхню частину споруди прикрашав барельєф, в центрі якого була людська фігура. Фігура, як фігура і нічого дивного не було б, якби вона не нагадувала космонавта — сучасного при тому! — в скафандрі! З її голови розходилися сонячні промені. А ще на барельєфі Воріт Сонця були зображені прадавні календарі — сонячні і місячні, надзвичайно точні, що й досі викликають подив: як первісні, по-суті люди, могли складати їх з такою точністю? І це — не маючи астрономічних приладів.

Тіаунако називали себе «дітьми Сонця» і цим було багато сказано.

Навіть на сьогодні.

Між їхнім містом і озером Тітікака