Читати книгу - "Потапов, до дошки!"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я здригнувся й ледь не впав зі стільця. Переді мною де й узялася наша вчителька. Я збирався пролепетати щось у відповідь, але вона розчинилась у повітрі й зникла.
«Голограма!» — з полегшенням подумав я. Напевно витівки моєї старшої сестри. Коли тільки вона примудрилася записати нашу вчительку на головідео? Ясна справа, поки не зроблю уроки, сестричка мені погуляти не дасть.
Я похмуро повернувся до зошита-комп'ютера й задумався. Ну що написати про наш час? Нічого цікавого!
Не щаститьЗнаєте, що така невдача? Це коли старша сестра вступила до університету, та не якого-небудь, а педагогічного. Я це на власній шкірі відчув. Як тільки вона студентський квиток отримала, отут все й почалося. Зовсім з глузду з'їхала. Вважати себе великим вихователем почала і ну наді мною знущатися. Я, каже, буду щодня перевіряти, як ти уроки робиш, а то, якщо над тобою не стояти, так і будеш у трієчниках ходити.
Ясно, спочатку я на це уваги не звернув. Нехай удає з себе училку, якщо їй так подобається.
Наступного дня, нагулявшись після школи, я подумав, що пора б і додому. Потрібно було сідати за уроки, тим більше, що незабаром Наташка повинна була прийти з лекцій. Я чинно сів за стіл, відкрив підручник і почав старанно читати. І тут повернулася сестра. Не встигла в будинок зайти, як відразу шасть у мою кімнату. Бачить, я серйозно так зошитами обклався й сиджу параграф читаю.
«Що, — думаю, — переконалася?»
А вона (ні, щоб дати людині спокій) запитує:
— А письмові роботи де?
— Там, де гуде, — пожартував я.
— Зрозуміло. Виходить, знову на вулиці ганяв, — строгим учительським голосом сказала Наташка. І наказала: — Зараз сиди й роби уроки, щоб батькам за тебе на зборах не червоніти.
Оце номер! Начебто я без її вказівок не сиджу й не роблю уроки. Зрозуміло, мене це зачепило.
— Чого ти тут розпоряджаєшся? Я й без тебе знаю, що мені робити, — відмахнувся я.
— Якщо б знав, не ходив би в трієчниках. І взагалі, поки все не вивчиш, про телевізор і не мрій, — відрізала вона.
— Усе вивчити неможливо. Можна подумати, ти все знаєш, — хитро помітив я.
— Більше твого, — фиркнула Наташка.
І отут я вбив її наповал. Я приготував для неї таку фішку — супер! Я надав своєму обличчю глибокодумного виразу й спокійно так кажу:
— Між іншим, Сократ казав: «Я знаю, що нічого не знаю».
Сократ — це такий учений філософ, чи то із Стародавньої Греції, чи то з Риму, загалом, доісторичний. Коли я Наташці про нього видав, вона аж оніміла. Що називається, зрізав так зрізав! А я наче й не помітив, що їй на це заперечити нічого, і продовжую видавати:
— Мабуть, Сократ розумніший за деяких, хто не встиг до університету вступити, а вже вдає із себе хтозна-що.
Наташка аж плямами вкрилася.
— Знаєш, розумнику, на уроках тебе будуть запитувати, а не Сократа, тому будь такий ласкавий усі параграфи прочитати. А я потім перевірю.
Вона взяла слухавку й затишно влаштувалася у вітальні на дивані. Це обурило мене до глибини душі. Мою свободу зневажали найнахабнішим чином.
— Гарненька справа! — вигукнув я. — Мені вказівки даєш, а сама зараз зависнеш на телефоні зі своїм бойфрендом язиком теліпати.
— А це не для твого розуму, — відказала сестра.
Ну, отут уже я розсердився не на жарт. Хотів у неї книжкою жбурнути, щоб не нахабніла. Схопив алгебру, вона важкенька. Прицілився, як пульну. Підручник птахом пролетів крізь дверний отвір і ляпнувся коло канапи.
«Недоліт», — засмутився я.
— Я тобі передзвоню. Зараз із цим бельбасом розберуся, — сказала Наташка в слухавку.
Вона неквапливим жестом підняла алгебру й, не кліпаючи, витріщилася на мене. Її мовчання нічого гарного не віщувало.
— Живим не дамся! — вигукнув я, підхопившись зі стільця.
Наслідуючи героїв бойовиків, я підстрибнув і зробив випад ногою, але не розрахував. Боляче стукнувшись об край столу, я схопився за вдарений бік, і при цьому ненавмисно змахнув зі столу готовальню. Циркуль, описавши сальто, устромився в кота, що дрімав на килимі. Не дібравши спросоння в чому справа, кіт нестямно заволав і шугнув навтьоки. На бігу він зачепив провід настільної лампи. Падаючи, лампа захопила за собою підставку для ручок і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потапов, до дошки!», після закриття браузера.