read-books.club » Сучасна проза » Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи 📚 - Українською

Читати книгу - "Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи"

181
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи" автора Таня Малярчук. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 37 38 39 ... 42
Перейти на сторінку:
дамоклів меч, товстий, в обшморганому пальті й з подертою торбиною, повною оселедців, суворий, ображений і готовий за дві хвилини розказати своє життя, одночасно тикаючи тобі нафарбованими губами і недбайливим ставленням до хліба.

Спочатку я завжди пенсіонерам вставала, а потім, щоб цього не робити, взагалі не сідала в тролейбусах. Володарі честі й етикету - пенсіонери - захопили тут абсолютну владу - і я мовчки корилася.

Зрозуміло, побороти їх можна було тільки хитрістю. Тобто знову ж таки - розжалобити.

Якраз тоді я носила коротку хлопчачу стрижку і мала на щоці синець після бійки з Інною. Виглядала досить переконливо.

Сиділа на кріселку біля вікна - моєму улюбленому місці на всій планеті, коли в тролейбус набилося десь три десятки пенсіонерів. Спритніші мерщій зайняли вільні стільці, а решту почали докірливими поглядами свердлити молодших пасажирів, що сиділи. Я прилипла до вікна і намагалась думати про щось приємне. Я була для пенсіонерів найлегшою здобиччю, тому майже всі вони кинулися в мій бік. Я тремтіла, але не вставала. Пенсіонери вражено між собою перемовлялися, і, якби я тоді звільнила їм своє крісло, вони б миттю перегризли за нього одне одному горлянки. Дехто з пенсіонерів почав уголос висловлювати справедливе обурення. Старі діди заревіли несвоїми голосами, готові повісити мене на електричному дроті або зачепити мою голову на костур і носити до шкіл дітям на показ. Але от настав час розплати - моя зупинка. Я підвелася зі стільця і мужньо втупилася їм в обличчя. Мої руки випнулися вперед і хаотично затремтіли, ноги зігнулися в колінах і так само хаотично почали прокладати немічному тілові дорогу до виходу. Пенсіонери завмерли. Поки я дійшла до дверей, вони, напевно, покаялися у всіх земних гріхах і за кожну просиджену в тролейбусах хвилину.

Обстриженим самотнім паралітиком я зійшла на зупинку і довго плакала на дерев’яній лавці. Своїм каліцтвом я найперше розжалобила себе.

Але найкраще мені вдавалось прикидатися мертвою.

Не можу згадати себе цнотливою. Не пам’ятаю, як я уявляла секс до того, як сама почала брати в ньому участь. Але точно, що уявляла неправильно. Секс - щось набагато страшніше, ніж можна подумати, саме тому, що не думати про нього не можна. Секс чомусь постійно згадуєш або уявляєш, але ніколи він не є твоїм теперішнім. Його неможливо спіймати і жити в ньому тут і зараз. Фіксуєш тільки каву до і сигарету після. Ніби кава й сигарета - елементи сексу, які по-справжньому тобі належать.

Роза колись казала, що будь-який контакт між людьми протилежної статі треба вважати сексом. Якщо це правда, то тоді власне секс треба назвати іншим словом.

Роза деякий час учителювала у коломийській середній школі. Одного разу один її восьмикласник, Ромко, заразився гонореєю. Роза викликала хлопця до дошки, і той не міг дійти. У медпункті швидко розібралися, що до чого, зчинився неймовірний переполох, поспіхом скликали педраду, батьківський комітет і комсомольські збори. Виявилося, що Ромко розповів про гонорею вчителеві фізкультури, але вчитель натомість ударив його в спину і запропонував ходити зі стільцем між ногами. Директор школи сатанів. Поважні літні вчительки-завучки не знали, що таке гонорея. На педраду викликали Ромка і довго мордували його запитаннями. Наприклад, чи показував Ромко комусь свій статевий орган, чи бачив Ромко голу жінку, чи знає Ромко, що в жінки між ногами і чи пробував він запихати туди свого пісюна. Також питали, чи Ромко курить і чи його тато б’є маму.

Ромко нічого не міг сказати. Затинався і плакав. Про свій перший сексуальний досвід він пам’ятав тільки те, що було мокро і тепло.

В моїй кімнаті дві великі мухи. Одна з них сідає мені на долоню, ніби приручена, світська. Не розумію, звідки вони з’явилися, адже надворі - середина грудня. Хоч і без снігу.

Напевно, мухи плодяться в мені. Я читала «Мухи» Сартра, але так і не зрозуміла, чому п’єса так називається. Не розумію, до чого тут мухи взагалі, до життя, до людей, до філософії, - не розумію, навіщо в світі, такому ідеально організованому, де навіть найдурніша істота примудрюється страждати, існують ці створіння. Можливо, мухи - метафори. Метафори всього найвищого і найдуховнішого. Якщо так, то, будь ласка, літайте собі на здоров’я, дихайте моїм повітрям і цілуйте мої долоні.

Роза сидить у м’якому кріслі біля вікна і не курить. Вона в свої п’ятдесят два роки знає, навіщо жити. Принаймні - навіщо жити без куріння. Жити - це також метафора. Та ж сама, що й мухи. Роза схожа на троянду. Колись вона курила дуже багато, але як тільки почала старіти - перестала. Краса для неї важливіша за дим.

- Уявляєте, - кажу до неї, - я сьогодні бачила його. З дружиною. Вони виглядали нещасними, але терплячими. Знають, що щастя приходить з часом, а не відразу.

Роза продовжує не курити. Я так і підозрювала, що вона - саме та Роза. Моя колишня до неї любов тепер примушує Розу мною піклуватися, бути за мене відповідальною. Можливо, моя теперішня любов - це тільки метаморфоза моєї любові до неї. Роза мусить контролювати її генетичне звиродніння.

На мені Розин оранжевий халат. Один різкий рух - і всі ґудзики посипляться на підлогу. Я відчуваю фізично, як відриваються ґудзики. Це приносить мені неабияку насолоду.

6

Була зима. Я сиділа на підвіконні й дивилася, як весело дітям з’їжджати з пагорба на санках. Їм було дуже весело, особливо Наталці Говері, тодішній моїй найкращій подрузі. На її шубу налипло багато снігу, вся вона була схожа на сніговика, але, очевидно, зовсім цим не переймалась. Її мама рідко сварила за шубу і подерті рукавички.

Наталка не зайшла за мною, тому я сиділа на підвіконні й дивилася, як їй весело. Я думала, що вона от-от про мене згадає, подивиться в моє вікно і принаймні махне рукою, але минали години, а Наталці ставало ще веселіше. Навколо неї зібралося багато дітей, і вони по черзі з’їжджали на санках - хто далі. Кидалися сніжками, заливали водою каток, безліч разів падали в сніг хрестом - ну, все як звичайно.

Мені здавалося - я навіть чую, про що вони говорять, ці веселі діти.

Я могла одягтися й вийти до них, удавши перед Наталкою, що нічого не сталося, але минали години, а мені ставало все гірше і гірше. Дуже обтяжливо пам’ятати про людину, яка про тебе забула.

Наталка була простішою - вона і гадки не мала, про

1 ... 37 38 39 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи"