Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Який жах...– пробубнила Аджаала.

–Все вірно. Сьогодні ми розберемо ще одних істот похмурого лісу. Відкрийте підручники на сторінці 823.

–Там фото? – поморщилася Аджаала.

Найменше вона любила розбирати страшні куточки Ґотліна, якщо в підручнику надавалися зображення цих самих місць. Але на сторінці не було нічого страшного. Просто жінки, у різних позах, дивилися в дзеркало.

–Це хто? – запитала одна з учениць.

–Хто знає, що це за істоти? – запитав Архіваріус.

–Це бездушні сестри.– відповів Джуліян.

–Вони теж у кровній спорідненості? – запитала Аджаала.

–Не зовсім. –посміхнувся Архіваріус.– Швидше вони сестри, за нещастям. Бідолахи втратили душі, коли глянули в дзеркало Грейскіна.

–Це той чаклун Часу з Острова Дзеркал? – запитала Аджаала.

–Саме так. Його сила полягала в тому, що він був швидшим за сам Час, але він мав й інше вміння: створював дзеркала, тоді будь–хто, хто дивився в нього, бачив ту ілюзію, що її посилав Грейскін. Коли він створював свою Академію Часу, шукав магів по всьому Ґотліну. Ті, в кому він бачив силу, але не міг усвідомити, дивилися в його дзеркало, щоб знайти свій дар. Але якщо вони виявлялися не магами, а, скажімо, наближеними, відьмами чи сиренами – вони втрачали свої душі, залишивши їх у відображенні. І відтоді заглядають у дзеркала безперервно, намагаючись відшукати її та повернути.

–Який жах! Чому він не повернув їм душі? – запитала дівчина праворуч від Аджаали.

–Мабуть, він міг тільки забрати їх, а повернути не вмів.

–У цьому всі маги! – фиркнув Джуліян.

–А чого тут тільки жінки? Якщо він давав зазирнути у дзеркало кожному, кого вважав наділеним магією?

–Всім вам відомо, що чоловік сильніший від жінки тілом. –відповіла Архіваріус.– Проте дух жінки стократ сильніший за чоловічий. Адже дівоча душа сприймає світ більш тонко і вміє справлятись з найскладнішими емоційними випробуваннями. Чоловіки, що зазирнули в дзеркало Грейскіна, не змогли вижити, втративши частку душі, тож гинули на місці. Жінки ж, не здаються і нині, намагаючись повернути свою.

–Вибачте, Архіваріусе. – підняла руку Аджаала. – Хто такі наближені?

–Всі магічні істоти, маги, сирени, відьми, кастодіани, всі володіють особливою енергетикою. Її один від одного, відчуваємо ми всі, а також її чують усі зачаровані предмети й місцевості, тому можуть реагувати на таких людей. Наближені – це ті, в чиїх жилах є кров мага, відьми або сирени, але самі вони магією не володіють і за фактом ніякими магічними істотами не є.

–Тобто смертні? Напівкровки? – запитала відьма, що сидить праворуч від Аджаали.

–Напівкровки це інше поняття, Амаїст. У напівкровки, один з батьків є магом, а інший...

–Смертний?

–Так, смертний, сирена або відьма. Але союзи магів і відьом були заборонені з моменту ув'язнення всіх нас на Верхнесфері і лише нещодавно заборона втратила силу на неофіційному рівні. Ковен дотримується політики, що відьма або чаклун, які змішали кров з іншим видом, не повинні повертатися на Верхнесферу.

Аджаала задумалася про заборони. Для відьом завжди було багато обмежень. У бібліотеці Інституту була книга з чорними заклинаннями, здатними навіть воскрешати померлих, але була заборонена, а тому ретельно ховалася. Жодними пошуковими чарами відшукати її було неможливо. Але магія такого роду існує, Аджаалу цікавило чому вона під забороною. Архіваріус на ці запитання не відповідав, тому дівчина вирішила звернутися до бабусі. Вона довго живе на цьому світі і бачила чимало, можливо, вона розповість. Містрал якраз займалася лікуванням, створюючи зілля для подальшого продажу в аптеці. Вона була найсильнішою в знахарстві і створювала дієві зілля для лікування. Але все воліла продавати, а не роздавати безкоштовно, навіть власній онучці, тому відправляла готове зілля туди, отримувала свою частину оплати, і купувала нові інгредієнти на ринку. Відтоді, як відьмам заборонено використовувати будь–які інгредієнти тваринного походження, ліки припинили діяти миттєво. У крові живих організмів більше корисних елементів, які під дією інших давали миттєвий результат. Але загалом відьми призвичаїлися до трав'яних настоянок, тому їм було гріх скаржитися. За магію будь–якого роду доводилося платити високу ціну, відьми, свого часу, заплатили вигнанням.

На столі біля казана, де працювала Містрал, стояли скляні пляшечки з корковими кришками. На кожній такій виднілася наклейка з назвою рослин латиною. Відьми знали латину, але використовували її виключно в термінології. У пляшечках були зерна, висушені квіти, подрібнені трави і коріння рослин. Бабуся завжди хотіла, щоб Аджаала виявляла бажання продовжити її справу, але внучці це не було цікаво. Її хвилювали таємниці навколо Верхнесфери, заклять, магії, вона цікавилася всім. Чому Верхнесфера має саме такий вигляд, чому острівці висять у повітрі, а не стоять внизу урвища, де клубочиться туман. Чому не всі закляття можна використовувати... Її мучила несправедливість щодо відьом, як до виду. Їх ненавиділи, зневажали, уникали. Вони були вигнанцями магічного світу, Аджаала хотіла розуміти, за що маги ненавидять їх усіх? Невже, справа тільки в витівках Кігтя? Звідки взялися відьми, якщо їхня сила не така, як у магів? Вона стояла на порозі в кухню, притулившись лобом до дерев'яної арки дверей. Над котлом йшла пара, Містрал промовляла заклинання. Опустивши кілька зерен гарбуза, вона помішала блакитнувате вариво і підняла очі на Аджаалу.