Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Після занять з лікарської справи, Аджаала дочекалася Тіордана і вони пройшлися вздовж острівця. Верхнесфера являла собою велику мережу урвищ, як острівців, що висять у повітрі, вони з'єднувалися один з одним за допомогою навісних мостів. Найбільший острівець займала мідна будівля у формі шести різних за висотою колон, це був палац Ковена, поруч розташовувався Інститут, кілька будиночків на околиці, кав'ярня і ресторан. Саме на ньому й мешкали Аджаала і Тіордан.  На менших острівцях були торгові точки, і будиночки місцевих відьом. Дівчина не дуже любила залишати свій острівець, але ринок і крамнички були на сусідньому, сполученому містком. Під острівцями не було нічого. Суцільне урвище, у формі огранованого діаманта, оповитого світло–сірим туманом. Відьми багато століть жили над цим туманом. Найімовірніше острівці були вище атмосфери, тому все, що ховалося під ними, встеляли густі сірі хмари. У бік далекого острова, де колись жив Кіготь, відьми воліли не дивитися. Залишки руїн висіли в повітрі, чорніючи десь на задвірках. Містків до нього не було, це був мертвий острівець. Підлітки, які вивчили магію переміщень, звісно, були любителями гострих відчуттів і відвідували руїни. Але Аджаала не поділяла їхнього задоволення.

– Як можна відчувати себе добре, дивлячись на розруху? –бурмотіла вона.

–Є багато екстремалів, які знаходять у чомусь похмурому натхнення... – знизав плечима Тіо.

–Спалена земля, зруйновані будинки, попіл, бруд... Хіба це може надихати?

–Не знаю.– зізнався він.–Думаю, нам їх не зрозуміти.

Вона пройшлася ринком із Тіорданом, купивши трохи спецій, хліба й увесь список, який їй написала бабуся, уникаючи погляду праворуч, де чорнів зруйнований острів. Починаючи від завтра і весь останній місяць, відьми проходитимуть магічних істот і географію Ґотліна, щоб на випадок, якщо хтось із випускників вирішить залишити Верхнесферу, вони були готові зустрітися з усіма небезпеками, що їх приховують держави магічного світу. Аджаала повернулася додому й забулася солодким сном, щоб уранці з новими силами прийти на заняття.

–Сьогодні поговоримо про істот магічних лісів. – сказала Моррін, на початку уроку.– Скільки їх у Ґотліні, Джуліяне?

–Видимих чотири, Архіваріусе.– відповів хлопець на сусідній від Аджаали парті.–Південний ліс, він же казковий, ліс Сердець, який раніше іменувався Похмурим, сніговий ліс королеви Ельги та її брата Ельгорта, а також ліс довкола Ґотліна, раніше ліси були палаючими та розташовувалися неподалік від пустелі, але після перезапуску, коли Пітер перебрався до палацу Верховної Королеви, ліси змінили своє розташування і більше не горять.

–Блискуче, Джуліяне. Зупинимося на Похмурому лісі. Хоч після втручання елементаля Природи, ліс припинив бути осередком чорної магії, що викликає страх у всіх мешканців Ґотліна, більша частина істот, що жили в ньому, лісу не залишила, в гущавині все одно присутні похмурі ділянки, які й далі наводять страх на місцевих.

–Але, кажуть, що ліс уже не такий страшний...

–Підступність Південного і Похмурого лісів у тому, що вони живі. Не такі, як ліс Ельги чи Пітера. У Казковому і Похмурому лісах править сама магія, тому будь–хто, хто провалить випробування, яке йому дається, стане частиною лісу. Ті, хто стає складовою магічного лісу, не можуть його покинути. Ліс Сердець тепер не надає випробувань і не стане лякати вас, але він такий самий таємничий і незвіданий, як і був раніше.

–Архіваріусе…А в лісі Сердець можна жити?

–Підшукуєш житло собі з Уною?– загиготів хлопець з другої парти.

–Формально, в лісі можна збудувати, або перенести магією будинок, втім жити там навряд чи буде приємно.

–Просто є група друзів, Вовча Зграя, я читав, що вони знайшли там будинок, повний своїх спільних фото, які будуть зроблені в майбутньому.

–Вовча Зграя, це група молодих магів, що потрапили у ігри самого Часу. За останні три століття вони перші, маги яким вдалось знайти побічний дар. Як саме дорослі версії Вовчої Зграї потрапили у минуле і застрягли в часовій петлі, достеменно не відомо. Маги не виключають можливості втручання третьої сторони.

–Третьої сторони?

–Не виключено, що вони подорожували в часі, а оскільки жоден зі зграї не володіє такою силою, цілком імовірно, що втрутився інший маг Часу.

–Але маги часу зникли, хіба не так?

–Кажуть, що після смерті Грейскіна, вони втратили свої сили. Та я думаю такі сильні чари просто приспались до наступної загрози.

–То, звідки взявся будинок Зграї в Похмурому лісі, так ніхто і не знає?

–Схоже, на це питання поки що відповіді немає. Що ж…На минулому занятті, ми обговорили з вами існування магічних рослин, які створюють небезпечні лабіринти, м'ясоїдних жуків, комах, які викликають галюцинації. Якщо в лісі вам трапляються люди, краще не говорити з ними і пройти повз, не торкаючись, адже ці істоти навічно стали частиною лісу.

–Наприклад, брати лісового мороку?

–Так, Джуліяне. Що тобі про них відомо?

–Колись вони були смертними. Народжені в одній сім'ї кровні брати, вони боялися цього лісу, тому, що там зникали люди, вони хотіли знищити ліс, спиляти кожне дерево, зрівнявши його з землею. Герцогиня Яснооких Рамона, не любила, коли в її лісі ведуть полювання, прогулюються або відвідують без її відома. Тому наслала прокляття некромагії на ліс, намагаючись відвадити звідти людей. У момент, коли закляття грянуло, брати стали частиною лісу, навіки повернувшись обличчями до стовбурів дерев.