Читати книгу - "Між світлом та темрявою, Мара Найт"

Відклавши книгу та поглянула на залишок бібліотеки. Вона відчувала, що ця тиша і цей простір повні чогось важливого, чого вона ще не зрозуміла. Кожна з цих книг була як ключ до таємниць, які могли б пояснити її минуле, теперішнє і навіть те, що мало статися в майбутньому.

Відчуваючи, що їй потрібно продовжити пошук, Даніка вирішила перегорнути інші книги на полицях. Вона дістала ще одну книгу, яка привернула її увагу — «Тіні світів: Історії стародавніх королів». Відкриваючи її, вона натрапила на ще одну згадку про одного з королів, який володів здібностями змінювати межі між реальностями. Його ім'я було Король Азрак, і йшлося про те, що він міг подорожувати між світами ангелів, демонів і навіть людським світом.

З кожним прочитаним рядком, Даніка все більше відчувала, що ці історії мають більше спільного, ніж просто давні легенди. Вони нагадували їй все більше і більше про її власне життя, і про те, як її зв'язок з цими світами був глибоким і нерозривним.

– Може, я і є частиною цих історій? Може, моє життя переплетене з долями цих королів і королев? – подумала Даніка.

Вона знову повернулась до старої книги і натрапила на ще один уривок, де згадувався великий Конклав — союз демонів і ангелів, створений в часи війни, і про яку ніхто не говорив після її завершення. Це був час, коли не було визначено, хто правий, а хто ні, коли королі і королеви прагнули встановити рівновагу між світами.

Але тоді Даніка згадала про щось важливе. Це було відчуття, яке вона відчула, коли наділа корону раніше. Вона пам'ятала, як з'явилась магія, як це відчуття полегшення і спокою настільки змінило її стан. Але ця магія була незвичайною. Це була не просто магія корон, це було відчуття влади, відчуття зв’язку з кимось важливим, кимось, хто керував цілим світом.

Даніка подивилася на корону, що лежала на столі біля її крісла. Вона знову відчула той же порив, але тепер вона була більш обережною. Їй треба було більше дізнатися, більше зрозуміти, перш ніж діяти.

– Я повинна знайти відповіді, – прошепотіла вона, закриваючи книгу і ставлячи її на місце. – Я не можу просто слідувати за своїми відчуттями. Ці світи не є простими. Моя роль у них значно важливіша, ніж я можу уявити.
 

Всі раптово затрусилось, ніби земля під ногами почала здригатися від невідомої сили. Даніка відчула це першою — глухий шум, що наростав, і холод, який пройшов крізь її тіло, немов перед бурею. Вона миттєво підскочила з місця і, не вагаючись, побігла до кімнати Морока. Всі її думки миттєво зосередилися лише на ньому. Щось велике відбувалося, і вона не могла залишити його одного в момент, коли небезпека була так близько.

Вона увірвалася до кімнати, її серце билося швидше. Морок вже стояв біля вікна, його погляд був спрямований в темряву. Коли він побачив, як Даніка підходить, його обличчя ненадовго пом'якшало, і він поцілував її в щоку — швидко, але ніжно, немов розуміючи, що їй важливо це відчуття безпеки.

— Це почалося, — сказав він спокійним голосом, знову дивлячись через вікно. — Ангели та демони тут. Вони не чекають більше.

Даніка глянула через його плече і побачила, як над горизонтом з’являються тисячі фігур, що літають у небі. Це були ангели і демони, зібрані для битви. Крила сяяли від світла або темряви, залежно від їхнього походження, і всі вони вирушали до великої битви, яка вирішить долю всіх світів.

Морок не витратив жодної миті. Він швидко розвернувся і поглянув на Даніку.

— Я мушу йти, — сказав він, його голос був рішучим, але в очах залишалася тривога. — Армія Магрійців чекає. Я повинен керувати ними. Але ти повинна бути в безпеці, не намагайся ризикувати.

Даніка кивнула, хоча в її серці знову зринула тривога. Вона знала, що буде відчувати себе без нього незахищеною. Але вона також знала, що її місце тут, разом з ним, коли це все почнеться.

Морок обійняв її ще раз, коротко, і вийшов з кімнати. Даніка дивилася на його спину, що швидко зникала в коридорі, і відчувала, як усе навколо неї наповнюється очікуванням великої битви.

Вона не могла залишатися осторонь. Це було її життя, її доля.

Даніка, почула за лічені секунди, як Морок поцілував її перед тим, як поспішити кудись. Його слова ще дзвеніли у вухах, але вона не мала часу роздумувати — битва вже була на порозі. Всі її думки були зосереджені на Ліліт, тому вона поспішила знайти свою доньку.

Коли вона знайшла Ліліт, її серце завмерло. Ліліт сиділа на підлозі, її обличчя було змарнілим, очі червоними від сліз. Вона дивилася перед собою, а коли помітила Даніку, то заплакала ще сильніше. Її серце боліло від того, що вона бачила таку картину.

— Крихітко, чому ти плачеш? — запитала Даніка, підходячи до доньки і сідаючи поруч. Її голос був ніжним і тривожним.

Ліліт підняла на неї очі, наповнені відчаєм і страхом.

— Мамо, я не хочу тебе втрачати, не хочу знову гнити тисячу років у в'язниці, не хочу знову бути у стазисі, хочу, щоб ти була поруч, — пробурмотіла Ліліт, її голос здригувався від емоцій.

Даніка була ошелешена. В'язниця? Стазис? Про що вона говорить? Що відбувається?

— Ліліт, в якій в'язниці? Що ти кажеш? Морок сказав, що я спала місяць, що була поранена, — запитала Даніка, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

Ліліт тримала голову опущену, її сльози текли рікою. Вона важко дихала, не в силах зупинити цей потік емоцій.

— Мамо, батько збрехав... Ти померла, — сказала Ліліт, і в її голосі не було жодного сумніву. — Тоді тебе ніхто не зміг врятувати. Ти була мертвою.

Даніка почувала, як її серце обривається від цих слів. Вона не могла повірити. Як це можливе?

— Але як я стою перед тобою жива та здорова? — запитала вона, майже втрачаючи здатність дихати.

Ліліт не відповіла, просто ще більше заплакала, її плечі здригалися від ридань. Вона хотіла пояснити, але слова, здається, застрягли в її горлі.

— Мамо, це все складно, але... — почала вона, але не встигла договорити.

В цей момент із-за дверей пролунав сильний вибух — щось велике і страшне потрясло весь замок. Даніка миттєво створила щит навколо Ліліт та себе, її магія миттєво обвила їх захистом, і навколо них запала тиша, лише легкий трепет магії. Вибух продовжував гудіти десь поза межами цього магічного захисту.

Даніка обійняла Ліліт і погладила її по голові, її серце билося все швидше від страху, але вона не могла дозволити собі зламатися. Вона повинна була бути сильною для своєї доньки. Вона дивилася на неї з величезною турботою, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

— Ти в безпеці, Ліліт. Ми разом. Ніхто нас не роз'єднає, — сказала вона з рішучістю. Але в її очах було багато питань, на які вона не могла знайти відповідей.