Читати книгу - "Між світлом та темрявою, Мара Найт"

Ми з Мороком насолоджувалися кожним днем, проведеним разом. Минув місяць, сповнений тепла, спокою та нескінченних розмов про майбутнє. Я відчувала, як моє серце ще більше прив'язується до нього, як кохання проникає у кожну клітинку мого єства. Він був моїм світом, моїм притулком, моїм чоловіком.

Ми проводили багато часу разом, але не тільки з ним. Моя донька Ліліт, така жива і невгамовна, завжди приносила радість у наші дні. Її сміх лунав у залі, коридорах і навіть на подвір’ї, і я не могла насолодитися достатньо цими моментами.

Одного вечора, ми з Ліліт сиділи на підлозі в її кімнаті, розглядаючи старі книги та іграшки.

– Мамо, – раптом сказала вона, дивлячись на мене своїми великими очима, – а ти колись мріяла про мене?

Я посміхнулася і взяла її маленьку руку в свою.

– Завжди, Ліліт. Ти була моєю мрією ще до того, як я дізналася, що ти з’явишся.

Вона притулилася до мене, і я обійняла її, відчуваючи, як сильно люблю її.

Пізніше того ж вечора я розповіла Мороку про нашу розмову, і він лише посміхнувся, дивлячись на мене з тією ж ніжністю, яка завжди гріла моє серце.

– Ти найкраща мати, яку тільки можна уявити, Даніко, – сказав він, обіймаючи мене.

– А ти найкращий батько, – відповіла я, торкаючись його обличчя.

Ці моменти стали нашим спільним спокоєм, нашим маленьким щастям посеред величного і водночас жорстокого світу.

Ми стояли в залі, освітленій лише мерехтливим світлом магічних сфер, що зависали над головами. Перед нами розкладена карта світу ангелів і демонів, на якій чорними мітками відзначалися місця, де ще донедавна помічали їхню присутність. Морок нахилився над картою, його очі були зосереджені, а пальці повільно рухалися по відзначених точках.

– Дивись, Даніко, – сказав він, підводячи погляд. – Ангелів і демонів немає. Взагалі ніде.

– Що ти маєш на увазі? – запитала я, нахилившись ближче до карти.

– Як то кажуть, крізь землю провалилися, – його голос був сповнений сумніву й обережності. – Ми сканували ці території сотні разів. Жодної магічної аури, жодного сліду. Вони або сховалися настільки глибоко, що навіть наші сили не можуть їх знайти, або...

Він замовк, і я побачила, як його щелепа стиснулася.

– Або що? – мій голос був тихим, але сповненим занепокоєння.

– Або їх більше немає.

Я відчула, як холод пробігся моєю спиною. Здавалося неможливим, щоб цілі армії ангелів і демонів просто зникли.

– Це не схоже на них, – додала я, поглянувши на Морока. – Вони б не зникли просто так. У них завжди був якийсь план, навіть якщо він здавався хаотичним.

Морок кивнув, його обличчя було суворим.

– І це турбує мене найбільше, – сказав він. – Якщо вони не знищені, то що змусило їх так зникнути?

Я уважно вдивлялася в карту, намагаючись знайти хоч якийсь натяк. Моє серце билося швидше. Щось у цій тиші відчувалося неправильним, ніби світ затамував подих перед новою бурею.

– Нам потрібно бути готовими, – зрештою сказала я. – Що б це не було, воно не закінчилося. Це лише початок.

Морок підійшов ближче, обійнявши мене за плечі.

– Ми готові, кохана, – сказав він тихо, але впевнено. – Ми завжди готові.

Даніка втомлено опустилася в крісло, очікуючи, що хоча б хвилина спокою допоможе їй зібрати думки. Перед нею все ще лежала карта світу, на якій чорними й червоними позначками виділялися території, які вони обговорювали з Мороком. Її погляд ковзав по лініях, але думки плуталися. Тяжкість останніх днів нарешті почала брати верх.

Вона непомітно для себе задрімала, занурившись у легкий сон, у якому карта перед нею почала розпливатися, а її свідомість потонула в спогадах і турботах.

Морок тихо увійшов до зали, побачивши, як Даніка заснула прямо в кріслі. Його губи торкнула слабка усмішка, коли він підійшов ближче. Її обличчя було спокійним, але він бачив сліди втоми, які залишилися після нескінченних обговорень і прийняття рішень.

Він нахилився, акуратно підняв її на руки, намагаючись не розбудити. Даніка інстинктивно схопилася за нього, як це робила багато разів раніше. Морок лише щільніше притиснув її до себе, відчуваючи тепло її тіла.

– Відпочинь, кохана, – прошепотів він, несучи її до їхньої кімнати.

Дійшовши до ліжка, він обережно опустив її на м’які подушки, поправив ковдру, щоб вона не замерзла. Її дихання залишалося рівним, і вона навіть не прокинулася, коли він укладав її.

Морок трохи постояв поруч, дивлячись на неї. Вона виглядала такою беззахисною у сні, зовсім іншою, ніж під час розмов над картою чи на полі бою. Ця думка змусила його серце стиснутися.

Він нарешті приліг поряд, обіймаючи її за талію. Її тіло мимоволі притиснулося до нього, шукаючи тепла.

– Спи спокійно, Даніко, – тихо прошепотів він, закриваючи очі. – Я завжди буду поруч.

І в цей момент все, що відбувалося навколо, здавалося неважливим. Тільки вони двоє в спокійній темряві ночі.

Даніка прокинулася від м'якого дотику рук Морока, що обіймали її в темряві ночі. Його тепло створювало відчуття спокою, але вона відчувала, що її серце не було повністю спокійним. Щось всередині не давало їй відчути повний спокій, і вона знала, що їй треба шукати відповіді. Морок тихо дихав поруч, але Даніка знала, що сьогодні вона повинна сама пройти цей шлях.

Вона з обережністю звільнилася від його обіймів, встаючи з ліжка. Своїм м'яким рухом вона не хотіла його будити. Вона підійшла до вікна, і її погляд зупинився на темному небі, що освітлювалося лише слабким світлом зірок. Відчуття, що щось велике чекає на неї, не покидало її.

Даніка тихо вийшла з кімнати і пройшла коридором до бібліотеки. Вона вже кілька разів намагалася знайти відповіді, і хоча більшість книг здавалися незрозумілими, вона відчувала, що їй все ж варто продовжувати пошуки. Вона відкрила двері бібліотеки і увійшла, запаливши світло, що м'яко залило кімнату. Книг було дуже мало, було таке відчуття, що їх просто перенесли чи сховали. Тому Даніка швидко почала шукати потрібну їй інформацію.

Бібліотека була тихою, але саме в цій тиші Даніка відчувала, як її розум знову здобуває ясність. Вона йшла між полицями, ковзаючи пальцями по корінцях старовинних томів, і знову відчула ту ж непереборну потребу знайти відповіді. Сьогодні вона не могла просто сидіти і чекати.