Читати книгу - "Дев’ять життів Крістофера Чанта"

— Більше жаги, коли здіймаєте руки, — сказав Флавіан. 

— Я знаю! — сказав Крістофер, а тоді зажадав до нестями. — Вогню! Вогню! ВОГНЮ! 

Купа хмизу з ревінням зайнялася у стіну вогню заввишки три метри. Крістофер знову відчув, як смажиться його шкіра, а його вогкий дощовик затріщав і також зайнявся. Майже миттєво він став частиною багаття. «Ось це життя, що його спалив дракон!» — в агонії подумав він. 

Коли його п’яте життя вступило в силу, що сталося, здається, хвилин за десять, він почув, як Флавіан істерично говорить: 

— Так, я знаю, але це мусило бути цілковито безпечно! Дерево точилося вологою. Ось чому я сказав йому спробувати. 

— Доктор Поусон охоче припускав, що мало що перебуватиме в безпеці, коли Крістофер візьметься до справи, — пролунав здалека сухий голос. Крістофер перевернувся. Він був вкритий Флавіановим дощовиком, і його шкіра на дотик відчувалася дуже новою і м’якою. Випалена начорно земля перед його очима була вогка і запашна від дощу. Вогке листя на гілках над головою стало коричневим і покрученим. Ґабріель де Вітт із роздратованим і дуже відстороненим виглядом сидів за кілька метрів під великою чорною парасолею на розкладному стільці. Щойно Крістофер побачив його, трава за його спиною, що досі диміла, спалахнула маленькими помаранчевими пломінцями. Ґабріель нахмурився в бік вогню. Пломінці знову зіщулилися в димок. 

— О, здається, ви знову перервали нитку життя, — сказав він. — Прошу вас загасити цю лісову пожежу. Вона незвичайно стійка, а я не хочу, щоб вигоріло усе довкола. 

— Можна мені спершу що-небудь з’їсти? — запитав Крістофер. — Помираю від голоду. 

— Дайте йому сендвіч, — сказав Ґабріель Флавіанові. — Пригадую, що коли я втратив життя, нове вимагало чимало енергії, коли вступало в силу. 

Він чекав, поки Флавіан передасть Крістоферу пакет із сендвічами та вареними яйцями. Поки Крістофер жадібно трощив їх, Ґабріель де Вітт продовжив: 

— Флавіан сказав, що бере повну відповідальність за цю останню дурницю. Можете подякувати йому, що я з вами такий поблажливий. Я просто підкреслюю, що ви спричинилися до виклику мене в мить, коли ми майже схопили членів банди Мари, про яку я вам казав. Якщо він вислизне у нас між пальців, це буде ваша провина, Крістофере. Тепер прошу підвестися і вгамувати вогонь. 

Крістофер підвівся з певним полегшенням. Він злякався, що Ґабріель заборонить йому піти завтра на крикетний матч для писання рахунку на табло. 

— Гасіння вогню — це як викликання вогню, тільки навпаки, — сказав Флавіан. Тож Крістофер зробив це. Це було просто, хіба що його полегшення щодо крикету спричинило спалахування деяких язиків полум’я навколо прогалини. 

Коли навіть дим зник, Ґабріель сказав: 

— Тепер я попереджаю вас, Крістофере, — якщо станеться ще один нещасний випадок, смертельний чи ні, я справді вживатиму найсуворіших заходів. 

Сказавши це, він встав і з тріском склав стілець. Із затиснутим під пахвою стільцем він сягнув по парасольку і почав складати її. Щойно вона склалася, Крістофер опинився разом із Флавіаном всередині пентакля в холі Замку. На сходах стояла Панна Розалі. 

— Він утік, Ґабріелю, — сказала вона. — Але принаймні тепер ми знаємо, як вони це роблять. 

Ґабріель обернувся і вбивчо глянув на Крістофера. 

— Відведіть його до кімнати, Флавіане, — сказав він. — А тоді повертайтеся на збори. 

Він гукнув до Панни Розалі: 

— Скажіть Фредеріку, щоб негайно підготувався до трансу. Я хочу, щоб із цієї миті Край Світу патрулювався постійно. 

Крістофер чалапав поруч із Флавіаном, тремтячи під дощовиком. Навіть його взуття згоріло. 

— Ви були таким крихким! — сказав йому Флавіан. — Я так злякався. 

Крістофер йому повірив. Дракон добряче його підсмажив. Тепер він абсолютно впевнений, що якщо втратить життя у Всюдинці — це чомусь не рахується, і він мусить втратити це життя звичайним чином у власному світі, в спосіб, щонайбільше подібний до того, який трапився у Всюдинці. «Мораль така, — подумав він, — будь обачнішим у Всюдинках на майбутнє». І поки Крістофер одягався, його думки з полегшенням перестрибнули до того, що Ґабріель не заборонив йому йти на крикетний матч. Але він боявся, що дощ все одно зупинить гру. Все ще лило як із відра. 

Дощ припинився уночі, й надворі було геть похмуро і проймало від холоду. Крістофер спустився на селищний майдан із командою Замку, яка була строкатою мішанкою із чаклунів замку, лакея, садівника, помічника конюха, Доктора Сімонсона, Флавіана, молодого відьмака, який навмисне приїхав із Оксфорда, і, на превеликий подив Крістофера, Панни Розалі. Вона виглядала вишукано і звабливо в білому платті й білих мітенках. Панна Розалі легко крокувала у маленьких білих черевичках, голосно шкодуючи про те, що пастка на Мару спрацювала неправильно. 

— Я весь час казала Ґабріелеві, що ми маємо патрулювати Край Світу, — казала вона. — До часу, поки вони доправлять товар до Лондона, матимуть забагато схованок. 

Сам Ґабріель зустрів їх на селищному майдані, тримаючи в одній руці складний стілець, а в другій — телеграму. Він був вбраний принагідно в смугастий блейзер, якому точно б дали років сто, і широку панамку. 

— Погані новини, — сказав він. — Мордекай Робертс вивихнув плече і не прийде. 

— Ох ні! — вигукнули усі у величезному сум’ятті. 

— От як завжди! — докинула Панна Розалі й накинулася на Крістофера. — Можете відбивати, серденько? Достатньо, щоб вийти в кінці, якщо треба? 

Крістофер намагався зберігати на обличчі незворушний вираз, але це було неможливо. 

— Сподіваюся, що так, — сказав він. 

Полудень був чистим блаженством. Один із підконюхів позичив Крістоферові досить вільні білі штани, які чаклун люб’язно причаклував для нього із Замку, і його послали на поле до самої розмітки краю. Селяни били першими — і вони зробили досить багато ранів, бо відсутній Мордекай Робертс був найкращим боулером Замку. Крістофер стояв на дуже холодному й пронизливому вітрі, але, ніби у справдженій мрії, він упіймав м’яч і цим вивів із гри коваля. Решта людей Замку, стоячи навколо майдану в теплому одязі, відчайдушно плескала. 

Коли Замок почав власні іннінги, Крістофер із рештою команди сів, чекаючи своєї черги, — й із захватом виявив, що Панна Розалі була гарною й ефектною бетсвумен. Вона посилала м’ячі через ціле поле — саме так, як хотів би робити Крістофер. На лихо, коваль виявився диявольськи метким щодо кручених м’ячів боулером. Він знав усі викрутаси, які Такрой так часто описував Крістоферові. Він вибив із гри Доктора Сімонсона на один ран і Оксфордського відьмака — на два. Після цього вся команда Замку осипалася навколо Панни Розалі. Але та тримала оборону, її волосся розсипалося на одне плече, а обличчя палахкотіло від зусиль. Вона грала так добре, що коли Флавіан вийшов відбивати під номером «10», команді до виграшу лишилося всього два рани. Крістофер у своїх позичених щитках готувався до бою, щиро впевнений, що йому ніколи не випаде шанс відбивати. 

— Всяке буває, — сказав Крістоферові хлопчик-служка із Замку, який писав рахунок на табло замість Крістофера. — Глянь на нього. Він безнадійний! 

Флавіан таки був безнадійним. Крістофер ніколи не бачив нікого настільки невправного. Він то мамрав своєю битою, як сліпий палицею, то люто вимахував нею не в тому місці. Було очевидно, що його виб’ють будь-якої миті. Але