Читати книгу - "Щастя у спадок, Лія Стейс"

Але Соня знала, що мама весь мозок виїсть, але випитає все.

— Познайомилася. Денис Романовський — приємний чоловік.

— Гарно звучить. Прізвище таке — королівське! Сонька, не проґав свій шанс!

— Ма-ам! Ми просто спілкуємося, — роздратувалася дівчина.

— Завжди ти на якихось остолопів голодраних задивляєшся, а тут солідний чоловік. Треба брати бика за роги. До речі, що там той бик-осіменювач Андрій? Його вже закрили в каталажці? 

Соня голосно зітхнула.

— Закрили. Давно вже. Я ж тобі казала.

— А Михасик як? Вже скучив за своєю улюбленою бабусічкою?

От Михасика Антоніна Сергіївна обожнювала. З цим не посперечаєшся. Соня перевела погляд на сина. Дати йому слухавку чи що? І вони раді будуть поспілкуватися, і Соня нерви собі з'їдати не буде. Геніально!

— В нього все добре. Йому тут дуже подобається, зараз дам слухавку.

Соня погукала сина і дала йому телефона, попередивши, що з ним хоче бабуся Тоня поспілкуватися.

— Привіт, — голосно прокричав у трубку Михась. — Бабусю, тут так класно! Весело! Ми купатися їздили! І в зоопарку були! Я овечку годував Сам! А ще ми з Максом каталися на машинках. Кру-уто було!

Соня тільки за голову взялася. Про це вона не подумала. Діти — це ж знахідка для шпигуна. Все розкажуть, що треба і не треба. Тепер від питань про Макса не відвертітися. Хотіла як краще, називається. Михасик ще з хвилинку побалакав з бабусею. у розмові щонайменше 5 разів знову згадав Максима, і віддав телефона. Соня взяла трубку й очікувано почула:

— І що це за Макс, від якого Михасик у захваті? — суворим тоном запитала Антоніна Сергіївна, а Соні на мить здалося, що їй знову 15 років.

— Навряд чи ти його пам'ятаєш. Він син бабусиної сусідки. Тепер на місці її хати побудував ресторан і живе тут.

— Чого ж не пам'ятаю? Малий такий, худорлявий, надокучливий. Крутився поряд постійно, як ми приїжджали. Очей з тебе не зводив. 

Соні не сподобалося, як її мама описала Макса. Захотілося терміново покласти слухавку та все ж вона відповіла.

— Ну, він вже не малий і не худорлявий, якщо тобі цікаво, — її голос прозвучав аж надто холодно.

— Софіє, ти що запала на цього молодика? Не здумай! Тобі придуркуватого Андрія мало було? Ти  ж мама! Ти зобов'язана обирати чоловіків розумом! Хвала богу, ти пішла зовнішністю у мене і без уваги ніколи не залишишся.

Мама давила на болючу мозоль, спеціально обирала слова, які жалили найболючіше. І себе не забула похвалити. Це у її репертуарі.

— Мамо, Максим — не Андрій. І закриймо цю тему, я не хочу це обговорювати.

— І в кого ти в мене така дурепа? — зітхнула Антоніна Сергіївна. — Я ж як краще хочу! Мама ж поганого своїй дитині не побажає!

— Я знаю. Мамо, просто я вже не мала дитина і з особистим життям розберуся якось сама. Тим паче по факту немає чого обговорювати. Ми просто спілкуємося.

Антоніна Сергівна хотіла ще щось додати, проте в останній момент передумала. Можливо, вловила. що зайшла на небезпечну стежку і зараз вони розсваряться. А можливо, у її голові саме зараз складався божевільний план. Вона славилася своїми ексцентричними ідеями.

— Все, мовчу-мовчу. Ну, я рада, що у вас все добре.

Соня трохи розслабилася.

— А ви як? Як тато?

— А що ми? В нас все, як завжди. Нічого цікавого. Добре, побігла я готувати обід. Скучила за вами. Сподіваюся, що скоро побачимося.

— Ми обов'язково приїдемо до вас перед початком навчального року, — запевнила Соня.

— Будемо чекати з нетерпінням.

Коли дзвінок закінчився, Соня почувала себе, мов вичавлений лимон. І вміє ж мама всі соки вижати. Не дивно, що вона така енергійна і завзята у своєму віці. Вона ж енергетичний вампір і п’є енергію з усіх навколо. Але все ж добре, що вона є, подумала Соня. Адже поки живі батьки, ми й самі діти. І нехай вони іноді показують свою любов не так, як би нам хотілося. Мало того, часом вони просто нестерпні. Але батьки це роблять щиро. Як уміють. І за це потрібно вміти бути вдячними.

Привіт, любі читачі) 

Вирішила все ж оновлення робити більшими і викладати через день. Сподіваюся, ви підтримаєте моє рішення. Завжди рада поспілкуватися з вами в коментарях. Дякую за ваші сердечка та бібліотеки) Вони надихають писати частіше і більше, і дають віру в те, що все не дарма)

Гарного усім дня:)