Читати книгу - "Зовнішня історія. Penis. Керівництво з експлуатації"

Після першого спалаху в близько 50 % інфікованих розвивається вторинний сифіліс. Ця фаза хвороби виникає впродовж двох років після зараження. На цьому етапі бактерія поширюється на весь організм та спричиняє цілу низку проблем і симптомів. Найчастіше це хворобливі відчуття, припухлі лімфатичні вузли і розсіяні червоні висипи. Дехто також відчуватиме виразки і ґульки на слизовій оболонці рота. Найнебезпечнішим, хоча він і найрідше зустрічається на цій стадії, є менінгіт. Варто зауважити, що в багатьох пацієнтів сифіліс одразу входить у вторинну фазу, без утворення виразок на статевих органах.

Після цієї стадії в третини пацієнтів хвороба «вигоряє» і зникає сама по собі.

У решти, тих, кому не пощастило, хвороба переростає в третинний сифіліс. Саме на цій третій стадії сифіліс заробив свою заслужену погану репутацію. Тут Treponema pallidum по-справжньому вступає у свої права і вселяє жах – бактерія завдає нищівних ударів більшості органів. Перебіг хвороби в окремих пацієнтів дуже різниться. У декого з’являються великі горбки і гнійники по всьому тілу, що може призводити до сильних деформацій. В інших найбільшого ураження зазнає серцево-судинна система, що провокує серйозні стани і, як результат, смертельні наслідки. Найбільший слід в історії залишили по собі випадки, коли бактерія потрапляла в головний мозок, спричиняючи невросифіліс. У результаті цього виникає психіатричний розлад, який відносно стрімко розвивається і спричинює ірраціональну поведінку, що переходить у деменцію і призводить до смерті.

Ця страхітлива стадія інфекції сифілісу може підкрастися зненацька. Ті, хто відчув, що небезпека відступила, коли зникли виразки і висипи, можуть раптом, через 10–15 років, пережити стрімке руйнування організму.

Хвороба, що перемогла Алькатрас

Охоронців найзахищенішої в’язниці Алькатрас, мабуть, дуже здивувало те, що вони побачили, коли одного літнього дня 1939 р. відчинили двері камери номер 181. Надворі було спекотно, а в камері ще спекотніше. Однак сумнозвісний шеф мафії Аль Капоне, якого вони знайшли там, сидів на ліжку, вдягнутий у шапку, рукавиці й своє найтепліше зимове пальто. Цей випадок був лише одним із низки випадків останнього часу. Капоне поводився щоразу дедалі більш дивакувато. Він увесь час мав широкий осміх на обличчі, відмовлявся слухатися охоронців, і взагалі скидалося на те, що він не усвідомлював, де перебуває. Врешті викликали лікаря, і невдовзі було знайдено причину: колишній грізний лідер чиказької мафії страждав на невросифіліс. Аль Капоне невдовзі випустити на волю з медичних причин, і сифілісові вдалося те, що доти не вдавалося нікому, – звільнити в’язня Алькатраса до повного відбуття терміну покарання.

Сифіліс у Норвегії

Перший випадок сифілісу в Норвегії було зареєстровано 1518 року. У наступні століття ця хвороба була відчутно наявна у суспільстві, хоч і не спричиняла теплих почуттів. Під час Другої світової війни було зафіксовано останній великий спалах хвороби, що досягнув піку 1943 року, коли було зареєстровано 2773 нові випадки. Після цього їх кількість різко пішла на спад завдяки кращим механізмам діагностування і, не в останню чергу, ефективному лікуванню. Приблизно до 2005 р. кількість нових випадків трималася на рівні 100 на рік, проте в останні п’ятнадцять років ми спостерігаємо поступове їх зростання. Ця тенденція особливо помітна серед чоловіків, які мають секс із чоловіками, однак серед гетеросексуалів випадків теж більше, ніж раніше. Хвороба, щоправда, все ще рідко зустрічається в Норвегії – 2018 року було зареєстровано 231 новий випадок. Із них аж 221 у чоловіків. Тож попри те, що ризик заразитися обмежений, можливі наслідки цієї примхливої хвороби – добрий аргумент на користь використання нашого доброго гумового захисника.

Коли сифіліс прийшов у Європу

Сифіліс був довго невідомий у Європі, однак 1494 року він на весь голос заявив про себе. Цього року в Європі, в італійському місті Неаполі, стався перший спалах. Він був пов’язаний із вторгненням французьких військ, тож дуже швидко нова недуга отримала назву «французька хвороба». Не дивно, що французи не погоджувалися з такою назвою і натомість охрестили недугу «італійською хворобою». З плином часу і поширенням сифілісу звичай давати йому нові назви й звинувачувати інших перетворився на своєрідне змагання. У Росії його називали «польською недугою», у Скандинавії – «іспанською хаворобою», тоді як турки віддали перевагу варіанту «християнська недуга». Тож таки непогано, що 1530 року врешті ця епопея завершилася прийняттям більш нейтральної назви – сифіліс. Її було взагалі взято з поеми «Syphilis, sive Morbus Gallicus» («Сифіліс, або Про галльську хворобу») італійського лікаря Джироламо Фракасторо. У ній автор описує долю юного пастуха Сифілуса – першого, хто, згідно з віршем, захворів на сифіліс.

Після того як хвороба прижилася, почала точитися дискусія про те, як ця інфекція потрапила до Європи. За найбільш популярною і, мабуть, найвірогіднішою теорією, бактерію привіз із Америки Христофор Колумб. Зауважимо, це зробив не він особисто, а члени його екіпажу, які вели розгульне життя серед корінного населення, що вважали відкриті землі новим континентом. З цієї точки зору назва «Колумбова недуга» пасувала б сифілісу більше.

Противники теорії Колумба вважають, що сифіліс був у Європі ще до 1494 р., просто доти не було зафіксовано великих спалахів хвороби.

Герпес – невідома народна хвороба

Герпес – це статева хвороба, яка «є у всіх». Уважається, що дві третини населення світу мають один із двох вірусів – збудників герпеса. У Норвегії ці цифри ще вищі й перебувають на рівні 80 %. Водночас більшість із тих, хто заражається, ніколи не зауважують цього.

Герпес істотно відрізняється від інших венеричних хвороб. Це пояснюється мікробом, який його спричиняє. На відміну від решти венеричних захворювань, які ми розглянули, герпес – це вірус, або, точніше, два віруси. Найбільш поширений називається вірусом герпесу простого 1 (HSV-1, ВПГ-1), і це саме він спричиняє класичні виразки на вустах, які більшість із нас бачили або мали. Другий вірус герпеса, HSV-2 (ВПГ-2), більшою мірою асоціюється з утворенням виразок на статевих органах, це так званий генітальний герпес. У нас вважається, що від 50 до 80 % усіх норвежців заражаються ВПГ-1 в дитячі роки, зазвичай безсимптомно. Що ж до ВПГ-2, то ним мало хто заражається до того, як дебютує в сексуальному житті, а вже тоді, навпаки, він відносно поширений, і 20–30 % усіх норвежців у кожний окремо взятий момент часу заражені генітальним герпесом.

Картина ускладнюється тим, що ВПГ-1 також може без проблем уражати статеві органи. Аналогічним чином ВПГ-2 може спричинити герпес на губах. Якщо людина вже заражена вірусом ВПГ-1, це певною мірою може захистити її від зараження ВПГ-2 пізніше, однак не забезпечує цілком надійного імунітету.

Симптоми виникають переважно через тиждень після зараження. Класична картина – це невеликі болючі нагноєні пухирці на статевих органах. Дехто має також температуру і загальне хворобливе самопочуття. Під час першого спалаху симптоми тримаються два-чотири тижні, однак його тривалість можна скоротити за допомогою ліків. Після того як спалах мине, вірус залишається в організмі й вкладається в сплячку вздовж нервових корінців по всьому тілу. Тож людина ніколи не позбудеться цієї хвороби, що може знову і знову спалахувати з регулярними проміжками. Такі збудження настають часто в ситуаціях стресу або під час розвитку іншої хвороби, бо тоді імунітет ослаблений або бореться з іншим ворогом.

У періоди спалахів людина дуже заразна, тоді навіть кондом не захищає повною мірою, оскільки виразки можуть локалізуватися поза межами закритих ділянок. Після того як