Читати книгу - "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"

Дівчині стало холодно від одного його погляду. Тому вона опустила очі й помітила на руках чоловіка темні рукавиці. Набалдашник його палиці прикрашав срібний герб — дівчина зауважила завитки геральдичного листя, прапорів і початок слова — Bohu...

— Паскудство, — гиркнув новоприбулий, схиляючись над відьмою. — Що ви за виродки, молодняк?.. Навіть якби хтів сказати, що вона виживе, не міг би. Скасувати біль!

Дикоросла зітхнула й притихла. Варта зробила крок до неї, але їй у живіт врізався набалдашник чоловікового ціпка.

— Руки геть, Тарновецька. Це моя робота.

Він раптом спритно для свого віку присів і взяв Дикорослу на руки.

Чаклунці здалося, що груди подруги не піднімаються.

— Хто ви такий? — спитала Ружичка вимогливо.

— Кодло відьомське, роки йдуть, а у вас досі ввічливості й на черпак нема? — огризнувся чоловік.— Якщо хочете, аби ваша Дика виборсалась, то не спиняйте мені шляху. Отже, іменем великого суду повідомляю: поки ви тут гризлися, шосту мітку позначили темні кров’ю світлого алхіміка на ім’я Мельхіор, він же Марк-Ян Дворянин. Але до з’ясування обставин сьогоднішнього інциденту Гра буде призупинена. Усе, вільні.

— Кажу вам як Ружа Вершихата, голова львівського молодшого шабашу: я відповідаю за Дикорослу і піду з вами, — твердо відповіла Ружичка.

Чоловік зміряв її нищівним поглядом і відрізав:

— Ні, не підеш. Кажу тобі як Златан Богумін, суддя чеський.

Тоді він зробив крок уперед і зник разом з пораненою відьмою.

Розділ 9

Проклятий іменинник

Златан, суддя чеський.

Златан, суддя чеський.

Златан — суддя чеський!

Так він сказав.

Сивий пан, який забрав Дикорослу і зупинив Гру іменем суду.

До Варти повільно доходило усвідомлення того, що шоста мітка теж їхня. Проте десь була поранена відьма, і навіть могутній суддя не міг запевнити, що вона виживе.

Десь був Мельхіор, котрого темні встигли знайти, і успішно позначили мітку.

Десь був Люцем, який послав ту атаку в її бік. Не просто попередження чи погрозу. То була майже певна смерть. І він пішов на це.

І врешті, десь був Златан, який присягався, що він не суддя. Златан, який знав і вмів надто багато. Златан, який завжди тікав від відповідей. Златан, який з усіх сил намагався тримати її подалі від решти суддів. Златан, який твердив, що йому не можна брати в цьому участі. І все ж брав.

Варта розуміла, що все закінчиться погано, якщо хтось дізнається про її співпрацю з ним. Адже це відверта махінація. Порушення. Напевне, тому він і приходив до неї в такому юному образі, аби не помітили і не запідозрили. Адже й сама вона знала, що судді — дуже досвідчені й переважно старші панове. А явно не кучеряві молодики. Напевне, з їхнім досвідом та силами неважко змінити свій образ... Хоча він ще заливався про відсутність сильних ілюзіоністів у чинному суді!

— Варто! — покликав її Тайфун.

Дівчина стрепенулась.

— Ми йдемо до Аллі, — буркнув голова.

Світляків після того, як пішов суддя, теж наче вітром здуло.

— Чи ти телепень, чи не бачиш, що вона ледь дихає? — обурилась Ружичка і допомогла Варті підвестися. А тоді шепнула їй на вухо: — Я не тримаю на тебе зла. Що б не сталося з Дік, ти захищала її. А вона тебе. Тож можеш не боятися гніву відьом. А от голова світлих... — Ружичка стиснула губи й промовчала.

Проте чаклунка знала ціну цього обуреного мовчання. Зазвичай життєрадісні й товариські відьми довго пам’ятали образи. Коли вони знаходили потрібний момент, то ставали суперниками не менш небезпечними за сильних алхіміків чи магів. Тож Варта була певна, що Люцемове свавілля цієї ночі ще відгукнеться йому тоді, коли ніхто цього не чекатиме. Примружені очі Ружички говорили про це так промовисто, ніби голова шабашу вже бачила свою помсту у всій красі й жорстокості.

***

Лясь.

Молібден похитнувся.

Аллі стулила губи міцно і вдарила брата втретє. Усі мовчки спостерігали за цим.

— Твоя самодіяльність призвела до трагедії, — відчеканила алхімея. — Через тебе постраждали Дикоросла й багато наших.

— Я сховав відьму від усіх. Вона б не постраждала під моїм захистом. Це сталося тільки тому, що хтось здав нас світлим, — блиснув очима Молібден.

— Навіть не затинайся, — попередила його Варта. — Скажеш хоч слово в мій бік — я тебе викличу. Люцем ледь не вбив мене — самі бачили. Якщо хтось всерйоз після сьогодні думає, що світляне кодло привалило через мене, вийдіть уперед і поговоримо знадвору.

— Сядь, — буркнув Тайфун похмуро. — Ніхто тебе не буде звинувачувати.

— Вона ні до чого тут, — несміливий голос Мельхіора пролунав від вхідних дверей. У кімнаті Аллі не було де дихнути, але коли світлий увійшов, то від нього намагалися відсторонитися всі.

— Герой вечора, — хмикнув Максиміліан. — Марк-Ян Дворянин, найпотаємніша жертва.

— Де тебе носило? — спалахнула Аллі й кинулась до брата із сумішшю турботи й гніву на обличчі. — І чому ти мовчав?

— Прошу пробачення, якщо неправильно потрактував той уривок розмови, який почув, — Мельхіор швидко вклонився до голів магів, алхіміків і шабашу. — Але світлі знайшли вас через мою неуважність, — він опустив погляд. — Мій телефон прослуховували. Наші. Я помітив маячок надто пізно. Ніколи ще таких майстерних не бачив! Але ми з Орі вирішили, що якщо встигнемо позначити моєю кров’ю мітку, то вб’ємо двох зайців одразу.

— Із цього місця детальніше, — Максиміліан загрозливо нахилився вперед й зиркнув на брата Аллі спідлоба. — Ти не сказав своїй рідні про те, що ти — жертва. Хоча знав, як це може допомогти. Натомість сказав це... кому?

— Орі. Оратанії, — Мельхіорове бліде обличчя загорілося рум’янцем. — Ми ще на початку Гри домовилися. Якщо хтось із нас стане жертвою, то інший проведе ритуал. А тепер, коли відьми придумали зілля, аби легше шукати бодай район точки, ми змогли зробити це швидко, поки всі були зайняті.

Варта пригадала невисоку відьму з пучками жовтаво-білих кіс, котра завжди виглядала трохи причмеленою. Така б справді личила до пари цьому алхімікові.

— Вибачте, що не казали. Та все ж Орі — відьма, тому, — Мельхіор почухав ніс, — їй не випадає... ще й зі світляком.

Аллі глибоко