read-books.club » Фентезі » Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець 📚 - Українською

Читати книгу - "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"

141
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Варта у Грі" автора Наталія Ярославівна Матолінець. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 37 38 39 ... 60
Перейти на сторінку:
вдихнула.

— Мелю, прокляття моє, то ти ледь не вгробив купу народу через те, що в тебе тупа домовленість із твоєю новою пасією?!

— Та я викину її з шабашу, — просичала Ружичка. — Зі світлим сплелась, диви яка! Ще й мовчить, аби їй усе зілля розварилось!

— Знаєте що, — Варта відчула, що їй несила більше сидіти тут і слухати їхні уїдливі суперечки, — вирішуйте, кому дозволено з ким тусуватися без мене. Якщо будуть новини про Дикорослу, скажіть. А я пішла відсипатися.

— Баночку зараз, баночку вранці. І завтра зайдеш по нові, — Ружичка швидко вклала Варті в перебинтовані долоні цілительське зілля.

Чаклунка кивнула машинально. Вона знала, що завтра навряд чи зможе підвестися з ліжка. Але їй вдалося тримати на обличчі маску спокою аж до моменту, поки вона не вийшла з квартири алхімеї.

А тоді сльози полилися самі по собі. Сльози болю від ран, нервів через весь цей вечір, страху за Дикорослу, злості на Молібдена і його несправедливі звинувачення. Через Люцема та його вбивчу атаку. І через Златана, трясця йому, чеського суддю. Хоча хто-хто, а цей падлюка точно вийде з води сухим.

***

День у ліжку минув так швидко, що Варта й не помітила. До вечора з дрімоти її вирвав лише дзвінок Евереста, котрий бозна-де взяв її номер і повідомив, що Пані Цербер метала вранці громи. Але він, праведний світляк, сказав, що Тарновецька в лікарні, і менеджер заткнулась. Чаклунка почувалася так зле, що їй було абсолютно байдуже, що зробила Церберова — хай би вона хоч повісилась.

Надвечір подзвонила Ружичка. Сказала, що Конгломерат витягнув Дикорослу з того світу. Але тепер вона в людській лікарні, в реанімації. Відходитиме довго. Судді повідомили, що завтра Гра продовжиться.

Варта втішилась і вирішила провідати подругу. Проте для цього довелося виповзти з ліжка, спуститись до батьків і пережити хвилю їхньої турботи. Батько вмів зцілювати і не любив довгих розмов. Тому він просто посадовив Варту на диван і по краплі вливав у неї свою силу, поки з її тіла зникали порізи й опіки, колоті рани й подряпини, кровопідтьоки й синячища, від розміру яких мама тільки робила круглі очі й голосила, що вона такого жахіття не бачила з часів Вартиної підліткової кризи. Дівчина слухала все це мовчки, бо думки блукали далеко.

Опівночі зателефонував Златан. Його голос звучав пригнічено.

— Ти жива, дуже нехороша темна?

— Як не дивно, — відповіла вона неприязно. — Думаю, тобі є що мені сказати.

— Так, давай зустрінемося завтра.

— Чудово. Місце обираю я, — попередила Варта, бо точно знала, куди піде з проклятим чеським суддею, щоб говорити на рівних.

***

— Я вже здивувалась, коли ти не прийшов зранку до моїх воріт, — зауважила Варта, бо сьогодні Златан чемно чекав на неї перед входом у музей, де вони домовились зустрітися.

Він здавався стурбованим і коротко кивнув.

— Ходімо. Ти ж любиш музейні зали. Отож, тобі й тут сподобається, — дівчина пішла нагору першою і взяла квитки.

— Це жарт такий? — скривився маг, коли увійшов у кімнату, де починалася експозиція.

Невисокі стелажі у вузькій залі оточували їх з обох сторін. Варта задоволено помітила, що чех не в захваті від її вибору. Отож, вибір був правильним.

Музей золота. Так це місце звалося. І хоча гори ювелірної краси з давнини лежали під склом на безпечній відстані, та Златан озирався сторожко, наче боявся, що котрась із вітрин упаде на нього і придушить.

«Дякую за ідею, Евересте!» — весело подумала дівчина, згадуючи, як світляк рекомендував їй при потребі замордувати його в кімнаті, наповненій дорогоцінним металом.

— Я знаю про твою алергію на золото, — повідомила Варта переможно. — І я знаю, хто ти.

Вона на мить затамувала подих, усвідомлюючи, що ось перед нею один з образів влади, могутній суддя, хай і прикривається обличчям молодою нахаби. І якби кілька тижнів тому хтось сказав, що Варта буде отак спілкуватися з членом суду, вона б, мабуть, довго реготала. Утім, істеричне бажання зареготати йому в лице, яке встигло стати знайомим, і зараз пробивалося зсередини.

— Справді? Пані Аґата навчилися якоїсь корисної магії? — в очах Златана спалахнув інтерес. Стояв він посередині кімнати, на рівній відстані від вітрин та стелажів.

— Обійдемося без твоєї улюбленої іронії, — чаклунка скривилась. — Розповідай. Бо це через тебе я в повній сраці, а моя найкраща подруга — в реанімації.

— Подякуй, що не в труні, — Златан витягнув руку вперед до найближчої вітрини, але різко відсмикнув її. — Що тобі розповісти, Ґатко? — втомлено відказав він. — Алергія — брехня. Це прокляття. Золото уб’є мене. Золото вбиває всіх чоловіків у моєму роду. У певний час. І позбавляє мене сил, начисто стираючи їх. Навіть тут, на відстані, я чую його вплив. Ніби хтось зовні відмежовує магію. Тому, пані Аґато, якщо тобі знадобиться нейтралізувати мене, то допоможе й найменша золота каблучка. Але близько. Втямила?

— Тому ти так сахався мого медальйона? — Варта дістала його з-під футболки, не розуміючи, чому суддя називає її Аґатою, адже зазвичай він не використовував людське ім’я.

Златанові очі звузились.

— Звідки це у тебе?

— Я ж казала. Це моїх справжніх родичів, — дівчина хотіла сховати прикрасу, проте погляд мага спрагло завмер на ювелірному виробі.

Клац — і медальйон відчинився сам. Златан схилився до фото.

— Ну, так. Станіслав, Амалія... і мала, — посміхнувся він, мовби до старих знайомих.

— Ти знаєш їх? — Варта здивувалась. — Ти знаєш, хто це такі?

— Я знаю багато. Сама вже помітила, так? Але зараз ми говоримо не про тебе, Аґато. А про мене. Ти ж це хотіла знати, так? Усю правду, так? То ось тобі правда — проклятий я. 27 липня мені виповниться 27 років — це крайній термін. День, коли я помру.

Варта відчула, що всередині неї все затерпає. Він говорив це надто просто. Надто легко.

— Ти брешеш, — відрізала дівчина. — Які ще 27? Ти старий пень, Златане, — вона помітила стурбованість на його обличчі та продовжила більш упевнено. — Ти ж славнозвісний чеський суддя.

***

Кілька довгих секунд Варті здавалося, що Златан здивований її відкриттям більше, ніж вона сама Проте тоді він коротко розсміявся і похитав головою.

— Аґато, оце направду оказія! А я думав, що вдало прикрасився, щоб

1 ... 37 38 39 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"