Читати книгу - "Мері Поппінс"

— От якби я була одиначка! — гірко сказала вона.

— То візьми та втечи з дому, — підказав їй Майкл. — Може, тебе хтось прийме за дочку.

Джейн вражено підвела голову.

— Тобі ж буде за мною сумно!

— Ні, — відважно сказав Майкл. — Не буде, як ти завжди сердитимешся. Зате я тоді візьму твої фарби.

— А от і не візьмеш, — жадібно сказала Джейн. — Я їх заберу з собою!

І, тільки аби показати, що фарби її, а не його, вона повитягала пензлики й альбом і розклала на підлозі.

— Намалюй годинника, — підказав Майкл.

— Ні!

— Ну то он Таріль.

Джейн поглянула на Таріль. Там троє хлоп'ят бігли зеленим лугом. Іншим разом вона б залюбки взялась їх малювати, та сьогодні їй нізащо не хотілось нікого послухатись.

— Не хочу! Малюватиму, що мені треба!

І вона заходилась малювати свій власний портрет: як вона, сама собі, висиджує пташенят.

Майкл, Джон і Барбара посідали на підлозі й почали дивитись. Джейн так захопилася, малюючи яєчка, що майже забула свій поганий настрій.

Майкл схилився над малюнком.

— А тепер намалюй курку — отут-о!

Він показав білу латочку на малюнку і при цьому ненароком штовхнув Джона. Джон так і перекинувся набік і, зачепивши ногою склянку з водою, перевернув її. Підфарбована вода вилилась і залила малюнок.

Джейн скрикнула й підхопилася на ноги.

— Ой, я вже не можу! Ох ти ж, одоробло таке! Ти все зіпсував!

І, кинувшись на Майкла, вона так штовхнула його кулаком, що й він теж перекинувся і впав на Джона. Обоє Близнят заверещали в один голос від болю й від страху; та найдужче лементував Майкл.

— Ой, голову зламала! Що ж я тепер робитиму! Поламала голову! — заводив він.

— Ну то й що? Подумаєш! — кричала Джейн. — Ти не давав мені спокою і ти мені зіпсував увесь малюнок! Я тебе не зношу! Не зношу! Не…

Двері рвучко відчинились.

Мері Поппінс гнівним поглядом спостерігала кінець усієї сцени.

— Що я тобі сказала? — спитала вона Джейн таким спокійним голосом, аж страшно стало. — Що коли я почую бодай Одне Слово… І ось що я бачу! Ти ні кроку не ступнеш сьогодні з цієї кімнати, — хіба що я буду китайцем!

— А я й не хочу нікуди! Краще сидітиму тут. — Джейн заклала руки за спину й безжурно подалася по кімнаті.

Вона анітрішечки не каялась.

— Дуже добре.

Мері Поппінс говорила рівним голосом, та в ньому чулося щось моторошне.

Джейн дивилася, як вона одягала менших.

Коли всі були вже вбрані, Мері Поппінс вийняла з коробки свій найкращий капелюшок і дуже мило — трішечки, набік — надягла його на голову. На шию вона почепила свій золотий медальйон, а потім зав'язала картатий червоно-білий шарф, який подарувала їй місіс Бенкс. З одного кінця на ньому були вишиті великі білі літери: М. П., і Мері Поппінс, ховаючи їх перед дзеркалом, усміхнулася сама до себе.

Потім вона взяла з шафи парасольку з головою папуги на кінчику держачка, затиснула її під пахвою і квапливо повела дітей до сходів.

— А ти матимеш тепер час подумати! — насмішкувато сказала вона і, голосно пирхнувши, зачинила за собою двері.

Джейн довго сиділа, дивлячись просто перед собою. Вона спробувала думати про свої семеро яєчок. Та чомусь вони тепер стали їй нецікаві. «Що вони зараз роблять у міс Жайворон, — подумала вона. — Мабуть, граються з її собаками і слухають, як вона розповідає, що в Ендрю чудовий родовід, а Віллебі — наполовину ердель, наполовину гончак, і обидві половини гірші. А тоді всім, навіть собакам, подадуть до чаю шоколадне печиво і горіховий торт».

— Ой лелечки!

Думка про те, що їй нічого цього сьогодні не бачити, розхвилювала її, а коли вона згадала, що сама ж і винна, то розсердилася й не сказати як.

— Цок-цок! Цок-цок! — голосно приказував годинник.

— Ох, мовчи хоч ти! — розлючено гукнула Джейн і, підхопивши з підлоги коробку з фарбами, щосили жбурнула в нього. Коробка стукнулася об скло і, відскочивши, вдарилась об Таріль.

Бррязь! Таріль посунувся й упав, зачепивши годинник.

Ой лишенько! Що ж вона наробила!

Джейн заплющила очі, не наважуючись навіть глянути.

— Слухайте, мені боляче!

В кімнаті виразно озивався чийсь докірливий голос.

Джейн вражено розплющила очі.

— Джейн! — знову сказав той самий голос. — У мене коліно розбите!

Вона швидко повернула голову. В кімнаті нікого не було.

Вона кинулася до дверей і відчинила їх. Теж нікого!

Раптом хтось засміявся.

— Ось де я, дурненька! — утретє озвався той же, таки голос. — Ось угорі!

Вона поглянула вгору на камін. Там лежав великий Таріль з чорною розколиною якраз посередині, і, на превеликий подив собі, Джейн побачила, що один з намальованих на ньому хлопців упустив з рук віжки і стояв зігнувшись, тримаючись руками за коліно. Решта двоє, обернувшись, співчутливо. дивились на нього.

— Але ж… — сказала Джейн чи то до себе, чи до того чужого голосу. — Я не розумію…

Хлопець на Тарелі підвів голову і всміхнувся до дівчинки.

— Не розумієш? Ну, звичайно. Це може бути. Я вже помітив, що ви з Майклом часто не розумієте навіть найпростішого, хіба ж не так?

Він, сміючись, обернувся до братів.

— Авжеж, — сказав один з них. — Вони навіть Близнят забавити не вміють.

— Або до ладу намалювати пташине яйце. У неї вони всі вийшли кривобокі, — підхопив другий.

— Звідки ви знаєте про Близнят і про яєчка? — зашарівшись, спитала Джейн.

— Отакої! — сказав перший хлопець. — Невже ти думаєш, що ми, відколи вже вас бачивши перед очима, не знали б усього, що діється в цій кімнаті! Нехай уже ми не заглядаємо у спальню чи у ванну… Скажи, якого кольору там стіни?

— Рожевого, — сказала Джейн.

— А в нас — блакитного з білим. Хочеш подивитися?

Джейн завагалася. Вона просто не знала, що й казати з дива.

— Ходімо! Вільям з Еверардом будуть тобі кіньми, коли хочеш, а я візьму батіжок і бігтиму поруч. Між іншим, мене звати Валентайн. Ми всі — Трійнята. І ще є Крістіна.

— Де Крістіна?

Джейн обдивилася весь Таріль. Але побачила тільки знайомий зелений луг, та невеличкий вільховий гайок, та Валентайна з Вільямом і Еверардом.

— Ходімо, й побачиш! — наполягав Валентайн, простягаючи їй руку. — Адже ж інші пішли собі й розважаються в гостях! А ти йди сюди, до нас!

Це її переконало. Ото нехай Майкл і Близнята знають, що не тільки їм ходити в гості! Будуть вони ще їй заздрити, будуть жалкувати, що так з нею повелися!