Читати книгу - "Мері Поппінс"

Ото нехай знають! Умре вона їм з голоду, тоді ще пожалкують!

— Який сьогодні день? — весело спитав Майкл, вибираючи рештки свого рису.

— Середа! — сказала Мері Поппінс. — Не прошкреби тарілки, будь ласка!

— То це ми сьогодні йдемо на чай до міс Жайворон?

— Як будете слухняні, — сказала Мері Поппінс похмуро, ніби не вірила, що це можливо.

Але Майкл був собі сьогодні напрочуд веселий і не звернув на те уваги.

— Середа! — гукнув він, вибиваючи ложкою об стіл. — Джейн народилася в середу.

А хто в середу родився,

Тому вік сумний судився.

Через те їй і припало їсти кашу з рисового борошна, а не баранці з молоком! — піддрочив він. Джейн насупилася і налагодилась добре штурхнути його попід столом, та він ухилився, швидко прийняв ногу і зареготався.

Народився в понеділок —

Будеш гарний, мов барвінок.

А в вівторок, — то такий, —

Наче ласочка, гнучкий!

Він захихотів.

— І це правда! Близнята гнучкі, неначе ласочки, бо вони народилися у вівторок, а я в понеділок — от я й гарний, мов барвінок!

Джейн зневажливо засміялася.

— А от і гарний! — не вгамовувався він. — Я чув, місіс Брілл казала! Вона сказала Елін, що я такий гарнесенький, як півкронова монетка!

— Ну вже й гарний! — пирхнула Джейн. — Он ще й ніс кирпатий!

Майкл ображено подивився на неї. І знову Джейн сама собі здивувалась. Іншим разом вона охоче згодилась би з Майклом, бо й їй він завжди здавався дуже гарненьким хлоп'ям. А тепер вона злісно сказала:

— І ноги в тебе криві! Криволапко, криволапко!

Майкл кинувся на неї.

— Ну, все, годі! — сказала Мері Поппінс, сердито поглянувши на Джейн. — І якщо в цьому Будинку є хто справді гарний, то це… — Вона урвала й задоволено всміхнулася, поглянувши в дзеркало.

— Хто? — разом спитали Майкл і Джейн.

— Не той, чиє прізвище Бенкс, — відрізала Мері Поппінс. — Отаке-то!

Майкл поглянув на Джейн, як бувало завжди, коли Мері Поппінс говорила щось чудне. Але Джейн удала, нібито не помітила його погляду. Вона одвернулася і взяла з шаховки свою коробку з фарбами.

— Не хочеш гратися в поїзд? — спитав Майкл якнайпривітніше.

— Ні, не хочу. Я хочу бути сама собі.

— Ну, дітоньки, як ви тут? — мовила місіс Бенкс, вбігаючи до кімнати й похапцем цілуючи їх. Вона завжди була така заклопотана, що ходити не мала часу.

— Майкле, — сказала вона, — тобі потрібні нові капці — у тебе вже он пальці вилазять. Мері Поппінс, мабуть, Джона треба вже постригти. Барбаро, сонечко, не смокчи пальчика! Джейн, побіжи вниз і скажи місіс Брілл, нехай сливовий пиріг буде без цукрового сиропу.

Ну ось, їй знову не дають хвилинки вільної! Як тільки візьмешся до свого діла, вони неодмінно тобі переб'ють!

— Ой, мамо, а чого це я, чого це Майкл не може?

Місіс Бенкс здивувалася.

— Мені здавалося, що ти зрадієш! Адже Майкл завжди забувається, по що його посилають. До того ж, ти найстарша. Біжи, біжи.

Джейн якнайповільніше рушила сходами вниз. Вона нишком сподівалася, що поки дійде до місіс Брілл, то та вже встигне намазати пиріг сиропом.

А сама все дивувалася з себе: чому це вона сьогодні так поводиться? Ну, мовби в ній сидів хтось інший, негарний з обличчя і лихий на вдачу, і робив її такою вередливою.

Вона переказала місіс Брілл бажання матері і дуже зажурилася, довідавшись, що прийшла ще й завчасно.

— Ну, то хоч менш буде мороки, — промовила місіс Брілл. — І слухай, голубонько, — повела вона далі, — побіжи-но, будь ласка, в садок і скажи цьому Робертсонові, що він забув нагострити ножі. Мої ноги вже підтоптані, та й не встигну я всюди сама.

— Я не можу. Мені ніколи.

Місіс Брілл так само здивувалась, як перед цим мама.

— Ну, будь чемненька, я ж ледве стою, де там мені ще бігати!

Джейн тільки зітхнула. Чого вони не дадуть їй спокій?

Ногою вона захряснула кухонні двері й попленталася в садок.

Робертсон Ей спав на стежці, схилившись на садову лійку. Його довгий м'який чуб то підлітав, то спадав — у такт парубійковому хропінню. Робертсон Ей мав неабиякий талант — міг спати де завгодно і коли завгодно. Правду кажучи, він взагалі дужче любив спати, ніж не спати. І звичайно, коли він спав, діти якомога дбали, щоб дорослі його тоді не побачили. Та сьогодні все виходило інакше. Тій лихій істоті, що засіла в Джейн, було однаковісінько, що там станеться з Робертсоном Еем.

— Я всіх ненавиджу! — сказала вона і щосили заторохтіла по лійці.

Робертсон Ей умить прокинувся.

— Рятуйте! Ґвалт! Горить! — закричав він, несамовито вимахуючи руками.

Тоді протер очі і вглядів Джейн.

— О, та це ти! — сказав він розчаровано, так, наче сподівався побачити щось куди цікавіше.

— Зараз же йди нагостри ножі! — звеліла вона.

Робертсон Ей повагом звівся на ноги і струснувся.

— Ох, — сумно сказав він, — щоразу тобі якась морока! Як не те, то те! Треба ж колись хоч крихту спочити. А тут тобі ні хвилиночки спокою!

— Овва! — безжально сказала Джейн. — Ти тільки й знаєш спочивати! Одно спиш!

На обличчі в Робертсона Ея відбились така образа й докір, що іншого разу вона б неодмінно засоромилася. Та сьогодні вона анітрішки не збентежилась.

— Отакого наказати! — журно мовив Робертсон Ей. — А ще найстарша! Ніколи я від тебе не сподівався, зроду-віку!

І, ще раз смутно глянувши на неї, повільно почвалав до кухні.

Джейн подумала, що він, мабуть, ніколи їй цього не подарує. І, наче у відповідь на це, лиха істота, що засіла в ній, зневажливо сказала: «А мені байдуже, нехай не дарує!»

Вона труснула головою і поволі подалася назад у Дитячу, дорогою черкаючи спітнілими пальцями об щойно вибілену стіну, бо це завжди заборонялося робити.

Мері Поппінс пір'яною мітелочкою змітала пил з меблів.

— На похорон зібралася? — спитала вона, коли Джейн увійшла.

Джейн сердито подивилася на неї і нічого не відповіла.

— Хтось тут вишукує клопоту на свою голову. А хто шукає, той знайде!

— Ну й нехай!

— Нехай — недобрий чоловік! Нехай усі люди занехаяли! — піддрочила Мері Поппінс, кладучи мітелочку. — А зараз, — вона застережливо подивилася на Джейн, — мені треба піти пообідати. А ти доглянь Близнят. І якщо я почую хоч Одне Слово… — вона не скінчила, тільки виразно, погрозливо пирхнула і вийшла з кімнати.

Джон з Барбарою підбігли до Джейн і вхопили