Читати книгу - "Мері Поппінс"

А музика грала усе голосніш, усе шаленіше.

І Карусель кружляла усе швидше й швидше. Ось знову до дітей наблизилася темна постать на сірому в яблуках коні. І цього разу, коли вона порівнялась з ними, щось ясне, блискуче зсунулося в неї з шиї, полетіло донизу і впало біля їхніх ніг.

Джейн нахилилася і підняла його'. То був золотий медальйон на уривку ланцюжка.

— То це справді, справді! — Майкл зайшовся плачем. — Ох, відкрий його, Джейн!

Вона тремтячими пальцями натиснула на замочок, і медальйон розщібнувся. Мерехтливе світло від Каруселі впало на скло, і діти побачили під ним намальовані власні обличчя, що обквітчали гордовиту голову з рівним чорним волоссям, суворими синіми очима, рум'яними щоками і трохи задертим, наче в дерев'яної ляльки, носом.

— Джейн, Майкл, Джон, Варбара та АннабелБенксі Мері Поппінс, — прочитала Джейн підпис унизу.

— То он у ньому що було! — жалібно сказав Майкл, коли Джейн закрила медальйон і поклала в кишеню. Тепер він твердо знав, що сподіватись більше нема на що.

Вони обернулися до Каруселі. Очі їм засліпило світло, у голові запаморочилося від шаленого кружляння Каруселі. Коники вже просто літали, а не бігали, а музика лунала на всю силу.

І раптом сталося щось дивовижне. Під оглушливі звуки сурм, набираючи дедалі більшого розгону, Карусель зненацька відірвалась від землі! Все вище й вище підіймалася вона, все дужче літали кружка барвисті коні, і між ними Карамель з Мері Поппінс на спині. Вертке світло золотило листя вже на вершечках дерева.

— Полетіла! — сказав Майкл.

— Ох, Мері Поппінс, Мері Поппінс, верніться, верніться! — загукали діти, здіймаючи до неї руки.

Але вона не дивилася на них і, здавалося, не чула їхніх голосів.

— Мері Поппінс! — востаннє відчайдушно гукнули вони.

Але відповіді не було.

Карусель знялася вже аж геть понад дерева і, кружляючи, летіла кудись у зоряне небо. Вона все даленіла й даленіла, все меншала й меншала, аж поки постать Мері Поппінс стала ледве помітною темною цяточкою на світляній плямі.

Аж ось і Карусель зробилася просто маленькою мерехтливою плямкою на небі — ніби незвично великою зіркою.

Майкл шморгнув носом і почав шукати хусточку.

— У мене шия затерпла, — пояснив він.

Але коли Джейн на мить відвернулася, він похапцем витер очі.

Джейн тільки стиха зітхнула, дивлячись у небо. Потім стала дивитись в інший бік.

— Час додому, — промовила вона, згадавши, що наказувала їй Мері Поппінс.

— Сюди проходьте! Три пенси квиток!

Доглядач, що відносив позбиране сміття, знов підійшов ближче. Він поглянув на те місце, де щойно стояла Карусель, і на мить остовпів. Потім озирнувся і тільки рота роззявив. Тоді задер голову, і очі його полізли на лоба.

— Гей, слухайте! — загаласував він. — Це не дозволяється! Тут тобі була — й тут тобі зникла! Це — порушення правил! — Він щосили посварився кулаком у небо. — Я ще зроду такого не бачив! Навіть як був малим! Я напишу рапорт! Я Лорд-Мерові поскаржуся!

Діти мовчки рушили геть з Парку. Від Каруселі не залишилося ані сліду на траві, ані ямочки на землі. Ніде не було нікого видно, тільки Доглядач Парку стояв серед безлюдного зеленого моріжка і викрикував свої погрози в небо.

— Вона взяла квиток назад, — озвався Майкл, тихо ступаючи обік візочка. Як ти думаєш, виходить — вона ще повернеться?

Джейн подумала хвилинку.

— Може. Якщо ми дуже на неї чекатимемо, — повільно промовила вона.

— Так, може!.. — сказав Майкл, тихенько зітхнувши, і за цілу дорогу додому не озвався більше й словом.

— Оце новина! Оце новина! Оце новина!

Містер Бенкс від хвіртки побіг бігом і ввірвався в передпокій.

— Гей! А де ви всі? — гукнув він і метнувся нагору, перескакуючи по три східці зразу.

— Що сталося? — вибігла йому назустріч місіс Бенкс.

— Найбільше диво в світі! — вигукнув він і рвучко відчинив двері до Дитячої. — З'явилася нова зірка! Я почув про це дорогою додому. Найбільша з Усіх Відомих Досі. Я позичив у Адміргла Бума підзорну трубу, щоб ви всі подивилися на нову зірку. Ось погляньте!

Він підбіг до вікна і приставив підзорну трубу до очей.

— Бачу! Бачу! — аж підскочив він. — Он вона! О диво! О краса! О чари! О самоцвіт! Сама поглянь! — Він простяг підзорну трубу місіс Бенкс.

— Діти! — гукнув він. — З'явилась нова зірка!

— Я знаю… — почав Майкл. — Тільки то не справжня зірка. То…

— Ти знаєш? Ня справжня зірка? Що за вигадки?

— Не зважай. Він ще дурненький! — промовила місіс Бенкс. — Ну, то де ж вона, та твоя зірка? О, бачу, бачу! Яка ж гарна! Мабуть, найясніша на все небо! І звідки вона взялася? Ідіть подивіться, діти!

Вона подала підзорну трубу Джейн, а потім Майклові, і кожне з них виразно побачило барвистих коней у кружку, мідні стоячки, темну пляму, яка ще кілька разів майнула по колу перед їхніми очима й знову зникла.

Діти мовчки поглянули одне на одного. Вони знали, що та темна плямка — то ошатна струнка постать у синьому пальті з срібними ґудзичками, солом'яному капелюшку на голові і знайомою парасолькою під пахвою. Вона спустилася з неба і туди ж відлетіла. Нічого цього Джейн з Майклом не могли нікому пояснити, бо знали: в Мері Поппінс було щось таке, чого взагалі не поясниш. У двері постукали.

— Вибачте, пані, — сказала місіс Брілл, влетівши до кімнати з розчервонілим обличчям, — але, я гадаю, вам треба це знати. Ця Мері Поппінс знов пішла собі.

— Як-то пішла? — не повірила місіс Брілл.

— Геть зовсім! — переможно сказала місіс Брілл. — Не сказавши й слова на прощання. Точнісінько, як і минулого разу. З розкладним ліжком і отією своєю сумкою! Навіть альбома з листівками не покинула на згадку. Отак!

— О господи, господи! — озвалась місіс Бенкс. — Така морока! Така легковажність, така… Джордже! Мері Поппінс знов пішла від нас!

— Що? Хто? Мері Поппінс? Та нехай собі! Зате он на небі нова зірка!

— Нова зірка не купатиме й не одягатиме дітей! — сердито сказала місіс Бенкс.

— Зате вона вночі дивитиметься у їхнє вікно! — безжурно сказав містер Бенкс. — А це трохи більше важить, аніж умивання й одягання.

Він знову взявся до підзорної труби. Джейн з Майклом підійшли і, притулившись до нього, задивились у вечірнє небо.