Читати книгу - "Останній дон"

Клавдії пригадалося велике свято в кам'яниці Клерікуціо на Лонґ-Айленді. Там були декорації з казок братів Ґрімм, мур навколо кам'яниці, а вона й Кросс гралися під смоківницями. Хлопчаки віком від восьми до дванадцяти років розділилися тоді на два гурти. Супротивний гурт очолив Данте Клерікуціо, доновий онук, що стояв у вікні горішнього поверху і драконом назирав звідти.

Данте виростав задерикуватим хлопцем, якому подобались бійки, подобалося бути верховодою. І він виявився єдиним хлопцем, котрий наважився кинути виклик її братові, Кроссу. Данте повалив був Клавдію на землю і бив її, вимагаючи покори, аж тут підскочив Кросс. Данте і Кросс зчепилися в бійці. Тоді Клавдію вразило, наскільки Кросс, на відміну від несамовитого Данте, був спокійний і впевнений. І Кросс легко переміг.

Клавдія не могла пояснити собі материного вибору. Як могла мати не любити Кросса більше? Адже Кросс був настільки за неї кращий. І він підтвердив свою вищість, вибравши залишитися з татом. А Клавдія ніколи й не сумнівалася, що Кросс волів залишатися з мамою і з нею.

В роки одразу після розриву сім'я ще підгримувала добрі стосунки. З розмов, з поведінки навколишніх Клавдія збагнула, що її брат Кросс певною мірою доріс до високого становища їхнього батька. Приязнь між нею та братом не згасала ніколи, хоча тепер набула зовсім іншого характеру. Вона усвідомила, що Кросс був частиною «родини» Клерікуціо, а вона — ні.

Через два роки після того, як Клавдія перебралася в Лос-Анджелес, у її матері Наліни виявили рак. Клавдії виповнилось тоді двадцять три роки. Кросс, що вже працював із Ґроневельтом в «Ксанаду», перед тим «вбиваючись у колодки» серед Клерікуціо, приїхав у Сакраменто провести з ними останні два тижні. Кросс найняв медсестер для цілодобового чергування, куховарку і економа. Вперше після розпаду сім'ї вони жили втрьох. Наліна заборонила Піппі побачитися з нею.

Рак зашкодив Наліниному зорові, і тому Клавдія увесь час читала для неї часописи, газети, книжки. Кросс ходив на закупи. Деколи він по обіді вилітав у Вегас, щоб приглянути за справами в готелі, але ввечері завжди повертався.

Ночами Кросс і Клавдія навперемін сиділи біля матері, тримали її руку і заспокоювали. І вона, хоч була нашпигована ліками, увесь час міцно тримала їх за руку. Інколи марила й думала, що її діти знову маленькі. Однієї жахливої ночі плакала й просила у Кросса прощення за те, що вчинила з ним. Кроссові довелося пригорнути її і запевняти, що все вийшло на краще.

Довгими вечорами, коли мати під дією седативних ліків поринала в глибокий сон, Кросс і Клавдія розповідали одне одному про своє життя.

Кросс пояснив, що продав інкасаційне агентство і вийшов з «родини» Клерікуціо, хоча ті й допомагають йому вести справи в готелі «Ксанаду» через свої зв'язки. Він натякнув, що має деякий вплив, і сказав Клавдії, що її будь-коли радо зустрінуть у готелі: номер, харчування і напої безкоштовно. Клавдія поцікавилась, як йому це вдасться зробити, і Кросс із майже непомітними гордощами відповів:

— Маю такий магічний олівець.

Клавдії від цих гордощів було смішно і трошки сумно.

Смерть матері Клавдія переживала, здається, набагато глибше за Кросса, але ця подія немов поріднила їх удруге. Вони знову відчули близькість часів свого дитинства. Клавдія останніми роками часто навідувалася у Лас-Вегас, познайомилась із Ґроневельтом і помітила справжню приязнь у стосунках між старим та її братом. Усі ті роки Клавдія бачила, що Кросс має певну владу, але ніколи не пов'язував цієї влади з «родиною» Клерікуціо. Оскільки всі стосунки з Клерікуціо Клавдія урвала й ніколи не приїздила на похорони, весілля чи хрестини, то й не знала, що Кросс і досі був частиною «родинної» структури. І Кросс ніколи не розказував їй про Клерікуціо. З батьком Клавдія бачилась рідко. Сам він нею не цікавився.

Новорічні свята були у Вегасі найважливішою подією, сюди злітався люд з усієї країни, але для Клавдії в Кросса завжди знаходився номер. До затятих гравців Клавдія не належала, одначе на Новий рік її понесло. Вона приїхала з якимсь актором-початківцем і намагалася забити йому памороки. Втратила над собою контроль і понапідписувала маркерів на п'ятдесят тисяч доларів. Тоді Кросс зайшов у її номер з маркерами в руці і на його обличчі був якийсь дивний вираз. А коли він заговорив, Клавдія збагнула: такий вираз був на батьковому обличчі.

— Клавдіє,— почав Кросе,— я гадав, що ти розумніша за мене. Що це в біса таке?

Клавдія почувалась, мов дурнувата. Кросс завжди попереджав її, щоб не збільшувала ставок, коли програє. І щоб грала не довше як по дві-три години на день, бо тривала азартна гра — найпідступніша пастка. Усіма цими порадами Клавдія знехтувала... Вона попросила:

— Кроссе, дай мені пару тижнів, і я все виплачу.

Братова реакція її здивувала.

— Я краще вб'ю тебе, ніж дозволю оплатити всі ці маркери.— Дуже демонстративно він подер аркушики паперу і поклав їх у кишеню. Відтак сказав: — Слухай, я запрошую тебе сюди тому, що хочу бачити, а не тому, що хочу здерти з тебе гроші. Вбий собі в голову, що тут виграти неможливо. Ніякого «пощастить» тут не буває. Двічі по два — чотири.

— Гаразд, гаразд,— ніяковіла перед ним Клавдія.

— Мені нічого не варто подерти ці маркери, але дуже прикро, що ти дурепа.

До цієї розмови брат і сестра більше не поверталися, одначе вона навела Клавдію на роздуми. Чи справді у Кросса така велика влада? Чи схвалив би Ґроневельт його вчинок і чи знає він про нього взагалі?

Було ще кілька схожих інцидентів, та найразючіший був пов'язаний із жінкою на ім'я Лоретта Ланґ.

Лоретта співала і танцювала у вар'єте готелю «Ксанаду». Вона аж пашіла енергією та природним зухвалим гумором, що й зачарувало Клавдію. Після виступу Кросс познайомив їх.

У розмові Лоретта Ланґ виявилась такою ж милою, як і на естраді. Одначе Клавдії впало в око, що великого захвату Кросс не виказував, ба навіть навпаки: Лореттина жвавість трохи дратувала його.

Наступного разу Клавдія привезла на один вечір Мело Стюарта, щоб той принагідно подивився вар'єте. Мело приїхав тільки заради того, аби догодити Клавдії, багато побачити він не сподівався. Проте виставу оцінив дуже схвально, а відтак сказав Клавдії:

— У тій дівчині справді щось є. Не її співи чи танці — вона комік від Бога. А жінка-комік — це просто золото.

Познайомившись