read-books.club » Сучасна проза » Коротка історія семи вбивств 📚 - Українською

Читати книгу - "Коротка історія семи вбивств"

181
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Коротка історія семи вбивств" автора Марлон Джеймс. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 35 36 37 ... 247
Перейти на сторінку:
в Ґуантанамо, щоб забрати тих довболобів, — поки цього не зробили кубинці. Здогадайся сам, де шукати. По-друге. Сподіваюся, ви передумаєте віддавати залишок тих десяти мільйонів лібералам, щоб звільнити нас від комунізму. Більша частина тієї суми надходить у вигляді зброї, а решта...

— Може, ти заодно вимагатимеш від мене ще й установлення миру на Близькому Сході?

— Баррі, не варто пнутися за межі своїх можливостей. І по-третє. Якщо ти вважаєш, що бандитам, яких Луїс учить стріляти, забракне розуму пристрелити й тебе, то ти наївна людина. Думаю, це одна з основних причин, чому Луїс Джонсон зараз на Ямайці. Зауваж, що віддача може бути офіґенною, друже.

— Ти жартуєш? Вони схожі на дітлахів, що отримали іграшки від «Фішер-Прайсу»[151]: «Моя перша справжня зброя».

— Тобто ти все-таки навчаєш? Я не був певен. Слабенько, Баррі, навіть для такого правильного мудили, як ти.

— Не знаю, про що ти. А щодо Луїса, то він сам по собі, а тому з нього й питай. Що ти заварив цього разу? Дивно, що тебе не відправили туди, де всі поводяться чесно і поважно, як-от у Східній Німеччині. Якої підпільної операції ти від нас ждеш? В Анголі? Можливо, щось таке готується в Нікарагуа. А ще я чув, що в Папуа-Новій Гвінеї, з дня на день, теж зріє соціалістичний переворот.

— Ти навіть не знаєш, що таке соціалізм. Ти лише дресована мавпа, яку навчили цілитись і стріляти. Менше з тим, мені цікаво. А що тут поробляє син Ричарда Ленсінга? Допомагає вам паскудити своєму таткові?

— Не розумію, про кого ти.

— Облиш, Баррі, канал надійний, не прослуховується. Тож не бзди... Прем’єр-міністр влаштовує головняк Кіссинджеру лише тому, що сидить на члені Кастро і готується до свого переобрання.

— Ти в цьому впевнений?

— Так само, як і в тому, в яку саме школу ходять твої діти.

— Віллє, не займайся дурницями...

— Замовкни, Баррі. Повторюю ще раз: прем’єр-міністра, до якого не доходить, що він втягується в «холодну війну», ось-ось переоберуть. Він організовує концерт за участю найбільшої у світі зірки, яка, на власну біду, має ямайське походження. І чомусь серед усіх на світі, хто міг би приїхати все це знімати, вибір упав саме на сина Ричарда Ленсінга. Я не фанат ні того, ні іншого, але погодься, все складається аж надто добре.

— Гарну ти вигадав теорію змови. І хто ж у ній на горі? Ти часом нічого не забув?

— І що ж?

— Ленсінг вийшов у відставку. Багато в чому він лише ліпша версія тебе самого. У вас обох трапився раптовий напад совісті, як у ліберала-початківця.

— Я думав, що служу своїй країні.

— Ні. Ти думав, що служиш ідеї. Але ти не хотів знати, як насправді діє країна, навіть за наявності письмових інструкцій.

— Баррі, ти намагаєшся перетворити нашу розмову на класові дебати? Як це соціалістично з твого боку.

— Я нічого не намагаюся перетворювати. Просто хочу лягти спати. А замість цього застряг на телефоні з людиною або без країни, або без ідей.

— Я не розумію перебігу думок таких, як ти. Соціалізм — це тобі не довбаний комунізм.

— Усе одно це «ізм», як не крути. Одвічна твоя проблема, Білле, в тому, що ти вважаєш, що тебе найняли думати. Або що комусь не байдуже до твоїх думок.

— Багатьом ямайцям було не байдуже.

— Я вже був тут у червні, на момент твого двотижневого перебування. Пригадуєш? Ямайцям насрати на політику ЦРУ. Вони навіть не бачать різниці між ЦРУ і ФБР. Багато ямайців пустилися берега через білу людину, яка звільнила їх від відповідальності, бо якраз тоді з’явився рутс[152], і, звісно ж, їхньої провини в цьому немає: це все через підступних блідолицих... Не сміши мене. Ти розмовляв нещодавно з Ненсі Велч?

— Про що мені розмовляти з Ненсі Велч?

— Я тебе не звинувачую. І що б ти їй сказав? «Чорт, Ненсі, як негарно було з мого боку прибити в Греції твого брата з дружиною».

— Стривай-стривай. Ти справді вважаєш, що це я стояв за вбивством Велчів?

— Ти і твоя писанина. Твій гівняний роман.

— Ідіоте, про нього в книжці нема ні слова.

— Навряд чи я її колись прочитаю.

— Невже? Гадаєш, загибель Велча на моїй совісті? Я переоцінив тебе, Баррі. Думав, що Контора надає тобі більше інформації. Мабуть, я розмовляю не з тією людиною.

— Невже? Стосовно інформації ти не єдиний, хто теж так думає.

— Луїс Джонсон зараз у Західному Кінгстоні. Він навчає юних терористів користуватися автоматичною зброєю. Тією, яка ніколи не прибувала в кінгстонський порт, тому її ніхто й не крав.

— У тебе немає доказів.

— Єдиною людиною, що вдавалася до послуг Луїса, був я, в Чилі. Заради чогось іншого він би не з’явився в країні. Ні він, ні Браян Гарріс, чи як там ще зараз називає себе Олівер Петтон. Ви, хлопці, ніколи не передчуваєте віддачі, поки вона не вдарить вас по пиці. Срані задаваки з «Ліги плюща», які ніколи не працювали з людьми. Я хочу спитати, якого біса ви стежите ще й за Співаком? Що він таке зробив?

— На добраніч, Білле. Чи як там: hasta тапапа, luego[153], і всяке таке.

— Ні, справді, що він міг такого...

— Сучий сину, не дзвони мені більше!

— Що за сучий син тобі дзвонив? — запитує дружина. Я не чув, як вона ввійшла, і не знаю, як довго вже тут. Вона вмощується на дивані, за яким я стою, і сидить, не озираючись і нічого не кажучи, чекає на відповідь. Я висмикую з розетки телефонний шнур і підходжу до бару, де на мене чекають півпляшки «Смірнофф» і пляшка тоніку.

— Хочеш випити?

— Тільки-но зуби почистила.

— Тобто «ні».

— Бачу, ти хочеш продовжити нашу сварку.

Вона розтирає собі шию і знімає кулон. Якби на Ямайці не стояла така спека, вона ніколи не підстриглася б так коротко. Я не бачив її шиї вже бозна-скільки років, і мене тягне її поцілувати. Кумедно, що їй тут так не подобається, бо до Ямайки я жахливо боявся, що вона стане жінкою, яку я не в змозі витримати, — такою, що не відчуває потреби доглядати за собою. Не те щоб вона була неприваблива, або я коли-небудь сумнівався

1 ... 35 36 37 ... 247
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коротка історія семи вбивств», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коротка історія семи вбивств"