Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

В кожному кутку кімнати виднілися дрібниці, які надавали їй характеру: плетені кошики, наповнені травами, мініатюрні ступки й товкачі, невеличкі скляні кулі, всередині яких плавали сухоцвіти. Усе це створювало враження, ніби я опинилася в маленькому світі, де правлять порядок і спокій. Я почала розуміти, чому Кассандр так цінує це місце. Тут усе було його відображенням: строгим, упорядкованим, майже ідеальним.

На одній зі стін висіли старовинні мапи, підписані нерівним почерком. Це були якісь схеми рослинності чи, можливо, карти місцевих лісів. Поруч на дерев’яній вішалці висів плащ Кассандра, поруч із яким висів зелений фартух із кишенями, в яких я помітила ножички та пучки дрібних трав.

На задньому плані, за прилавком, виднілися двері до іншої кімнати, куди, мабуть, складався запас. Мені хотілося зазирнути туди, але щось у строгій атмосфері крамниці стримувало мене. Тут явно не схвалювали цікавості без дозволу.

Я не могла стримати захвату від побаченого. Усе тут здавалося продуманим, упорядкованим, немов кожна річ мала своє призначення й чекала свого часу.

— Ну, як тобі? — пролунав голос Кассандра.

— Наче потрапила в казку, — зізналася я, повільно оглядаючи простір. І це не було перебільшенням. Навіть найменші деталі здавалися магічними.

Він кивнув, схрестивши руки на грудях.

— Не все так казково, як здається. Запам’ятай: кожна баночка, кожна пляшечка тут — це не просто зілля чи трава. Це час, робота й ризик. Тут усе має свою ціну. Його слова раптом повернули мене на землю, нагадуючи, що за цією красою стоїть багато праці.

Його слова звучали серйозно, але я не могла відірвати погляду від полиць, повних магії. У той момент я зрозуміла, що мені хочеться дізнатися більше. Навіть якщо я планую звідси втекти, це знання могло стати в пригоді.

Раптом двері відкрилися, і на порозі з’явився високий чоловік. Він був одягнений у темні штани і сорочку з вишивкою, а впевнені рухи надавали йому особливого вигляду. Пшеничне волосся було зачесане назад, а темно-карі очі спостерігали за нами з піднятою бровою. Його постать була настільки спокійною й гармонійною, що я одразу відчула трохи більше комфорту.

— Вельмор, — сказав Касс, киваючи на чоловіка, що увійшов у кімнату. — Ось вона, твоя нова співробітниця.

Чоловік посміхнувся, трохи сором'язливо, і простягнув руку.

— Привіт, — сказав він спокійним голосом. — Я Вельмор. Радий зустріти тебе.

Я здивовано потиснула його руку. Він справді виглядав доброзичливо. Його теплі темно-карі очі дивилися на мене спокійно. Цей спокій був заразним і змусив мене трохи розслабитися.

— Вельмор — мій продавець, — пояснив Кассандр. — Працює тут більше п’ятнадцяти років. Ти почнеш допомагати йому по крамниці, а потім ми з ним будемо працювати по черзі, щоб у кожного було достатньо часу на відпочинок.

Я подивилася на Вельмора і кивнула. Він виглядав спокійно і дружньо, що трохи заспокоїло мої переживання.

— Якщо що, я завжди готовий допомогти, — додав Вельмор, посміхаючись. Мене тішило, що він не розглядав мене, бо в джинсах і футболці я явно не відповідала місцевому стилю.

Кассандр зітхнув і почав розкладати кілька пляшечок на прилавку.

— Вельмор зможе показати тобі, як працювати з товарами і організовувати все в крамниці. Не хвилюйся, він чудовий співрозмовник і уважний.

— Давай почнемо, — сказав Вельмор, і ми разом підійшли до прилавка, де стояли мішечки з різними травами та настоями.

Так розпочалася моя перша зміна в крамниці.

***

Касс обіцяв, що я зможу сама пройтися закладами, а він ще залишиться в магазині з Вельмором. Коли ми вийшли з «Трави й зілля» сонце вже майже сідало. Небо палало золотавими й рожевими відтінками, і це була одна з тих митей, коли магічний світ здавався трохи ближчим до реальності. Пахло ладаном, такий сильним та приємним запахом, що обіймав та заспокоював.

Поруч із крамницею зіллєвара знаходився інший магазин із назвою «У Офелії». Його фасад був зовсім іншим — із розписом у вигляді квітів і птахів. Вивіска виглядала неформальною: яскраві фіолетові літери на тлі зелених листків. Через вікно я побачила плетені кошики, у яких лежали маленькі флакончики, свічки й якісь дрібнички.

— А це що? — запитала я, зупиняючись перед цим магазинчиком. Мені кортіло знати, чим займаються інші відьми й чаклуни, окрім збору трав і змішування зіль.

— Магазин Офелії, — відповів Касс із легким усміхом. — Вона торгує магічними артефактами, амулетами, а також речами, які люблять романтичні молоді відьми.

— Романтичні відьми? — перепитала я, підіймаючи брову. Це прозвучало настільки дивно, що я ледь стрималася, щоб не засміятися.

— Не всі у світі магії такі серйозні, як я, — сказав він, дивлячись на мене. Його погляд мав ту саму іронічну глибину, якою він часто пробивався крізь мою саркастичність. — І це ще одна причина, чому тобі варто там побувати. Офелія —… як би сказати… моя протилежність.

— Це прозвучало цікаво, — сказала я, усміхаючись.