Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

— Для тебе тут усе цікаво, — сказав він із легкою іронією. — Але, можливо, спершу тобі варто зрозуміти, як працює власна дисципліна. В його словах була наполегливість, яка завжди змушувала мене нервувати.

— А може, і ні, — пробурмотіла я, кидаючи ще один погляд на вивіску «У Офелії». Це місце виглядало настільки гостинним, що я вже уявляла, як входжу туди і знаходжу щось абсолютно дивовижне.

Касс закотив очі, але вирішив не відповідати. Я побачила в його обличчі ледь помітну втомленість, наче він уже готувався до того, що ця моя “цікавість” обов’язково призведе до чергового хаосу.

— Будь обережна, — сказав він, й змірявши мене поглядом повернувся до роботи.

Відчуття свободи приємно холодило. Я стояла на вулиці, в якій життя текло розмірено й мальовничо. Під ногами лежала бруківка, затишні ліхтарики висіли над головою, а поруч, уздовж вузької вулички, тягнулися кілька невеликих магазинчиків. Повітря було сповнене приємних ароматів: десь пахло свіжою випічкою, десь — шкірою та прянощами. Я ще не звикла бачити такі місця, але було цікаво роздивитися все ближче.

Ось праворуч — крамниця Кассандра. Ліворуч, трохи далі, виднілася книгарня. Вікно прикрашене мереживними фіранками, а у вітрині — стоси фоліантів із різнокольоровими обкладинками. Мабуть, там пахне пергаментом і друкарською фарбою. Виглядає так, ніби у глибині приміщення стоїть м’який диванчик, і можна провести годину чи дві, гортаючи старі манускрипти про магію або історії давніх часів.

А трохи далі — кав’ярня. Від неї віяло пряним запахом свіжозмелених зерен, меду й тістечок. Через невелике віконце можна було побачити полички з керамічними чашками різних форм та кольорів. Там, напевно, продають щось смачне й солодке, що можна прихопити для приємного ранку чи затишного вечора.

Але я знову звернула увагу на інший заклад: «В Офелії». Невеличка вивіска з квітковим орнаментом і пастельними тонами натякала на щось привітне й миле. Через скло дверей виднілися манекени з капелюшками, шарфиками, прикрасами. Мабуть, це місце, де можна знайти гарний аксесуар. Я саме думала про годинник чи браслет, щоб прикрити свій шрам. Відчуваючи легке хвилювання, я вирішила: а чому б не зайти до Офелії? Можливо, там знайдеться щось, що поєднує стиль і практичність.

Дверний дзвіночок мелодійно озвався, коли я зайшла до крамнички для відьом. У повітрі витав густий аромат сушених трав, коричних паличок і квіткових масел. Під стелею висіли пучки лавандових гілочок, а на полицях стояли скляні банки з порошками та блискучими кристалами. На дерев’яному прилавку — розшитий оксамитовий килимок, на якому лежало кілька дрібничок: невеликі дзеркальця, персні, незвичні ґудзики й ґудзирочки.

Під ногами скрипіла підлога, вікна пропускали м’яке світло, пучки звіробою та лавандових гілок висіли під стелею, а поміж них літаючи нанизані сушені ягоди — вони видавали ледь відчутну кисло-солодку терпкість. На одній із полиць мерехтіли маленькі флакончики з різнокольоровими оліями. Звідти йшов маслянистий аромат, трохи гіркуватий, трохи цитрусовий.

Я почала поволі розглядала товари: ніжні шовкові шарфи, капелюшки зі стрічками, невеликі амулети з напівпрозорими кристалами, рукавички з делікатної шкіри, трав’яні екстракти у флаконах із тонкого скла. Мої очі зауважили капелюшки на блискучій підставці. Один із них — глибокого оливкового кольору з невеликою пряжкою — ніби створений для мене. Він був не надто великий, не такий гострий, як стереотипний відьомський капелюх, але достатньо стильний, аби вирізнитися з-поміж буденності. Я не втрималася, взяла його до рук і відчула приємну гладкість тканини.

— О, диво! Нове обличчя! — проспівала жінка в довгій, трохи потертій, але дуже яскравій сукні. Вона підбігла до мене, не приховуючи радості. — Я Офелія! Вітаю в моїй крамничці! Ох, я так люблю нових гостей! Ні, не просто гостей — майбутніх друзів!

Її енергія була настільки вибуховою, що я мимоволі зробила крок назад. Я трохи розгубилася. Відьма, схоже, вибухала доброзичливістю, немов щойно розпускається букет весняних квітів.

— Привіт… Я Корі, — відповіла я, обережно посміхаючись. Це була єдина відповідь, яку я могла придумати, бо потік її слів майже збивав з ніг.

— Корі! Яке прекрасне ім’я! — вигукнула Офелія, ледь не плеснувши в долоні. — Ти вперше в моїй крамничці? Звідки ти? Що шукаєш? О, я маю неймовірні товари: капелюшки, годиннички, амулети, лікувальні трави, прикраси для відьомських ритуалів. Капелюшки тобі цікаві? Чи, може, щось інше?

Її запитання посипалися, як горох, і я відчула, що просто не встигаю за її думками. Я покрутила в руках оливковий капелюшок і кивнула:

— Візьму його. І ще мені потрібен годинник.

За кілька полиць праворуч я помітила годинники: різні форми, різні ремінці. Деякі чулися занадто громіздкими, інші — надто жіночними. Мені припав до душі годинник із темно-коричневим шкіряним ремінцем та мідним корпусом. Циферблат був прикрашений тонкими лініями та дрібними рослинними мотивами. Здавалося, він походить із майстерні, де кожен штрих робили вручну.

— О! Чудово! — вигукнула відьма, стискаючи руки, ніби їй щойно зробили подарунок. — Тоді давай підберемо для тебе годинник. Ось цей, наприклад, із темно-коричневим ремінцем та витонченим циферблатом. Я сама замовляла його у майстра. Він годиться до будь-якого вбрання!

Вона передала мені саме той годинник, який я придивилася. Він був теплий на дотик, а шкіра ремінця пахла свіжою дубовою корою та ледь помітною ваніллю. Цей запах одразу нагадав мені дитинство, коли ми з батьками й подругою Еммі їздили на пікнік.