Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

– Том... хай тобі грець, а акуратніше не можна було?! Витрись! Августій ​​тебе за таке взагалі з Альянсу вигнав би.

– А що зі мною не так!? – нерозумно вигукнув він.

– У тебе вуса від молока лишились! Вибачте, будь ласка, мого партнера за його зовнішній вигляд. Так, ми справді з Альянсу.

– Нічого страшного, не сваріться будь ласка. Ви тільки допоможіть селу, – благально дивився він на нас.

– Говоріть, чим ми можемо допомогти, – попрохала я.

– Справа в тому, що вночі, по селу оживають і блукають скелети, – повідомив він із сумним виглядом.

– Як скелети? Звідки вони взялися? – здивувався припинивши витирання обличчя Том. Чесно кажучи, я не очікувала такої зацікавленості. Він прямо змінився в обличчі і кров ніби покинула його тіло, адже мій напарник зблід на очах.

– Скелети з нашого цвинтаря. Це колишні мешканці цього села, які знову гуляють вулицями, але лише вночі, – пояснив старець.

– Дивна подія, звісно, ​​– повідомила я. – Ми щоправда не некроманти, але спробуємо вирішити вашу проблему, – пообіцяла я. – Але це явно буде не чисто і красиво, нам доведеться забруднити руки, так би мовити. Некроманти управляють мертвими і почварами, тому коли б ми були ними, то приборкати скелетів було б набагато простіше і швидше. Але в даному конкретному випадку нам потрібно застосувати грубу силу і просто доведеться зруйнувати їхню цілісність. Чомусь обезголовлення працює навіть на мертвих, можливо, залишилася якась пам'ять, що якщо голови немає, то ти труп. Так, звучить не складно, але все одно справа дещо виснажлива і небезпечна, адже коли некроманти воскрешають мертвих, їм дається якась мета, без мети вони не встануть із могили, і найчастіше їм дається установка їсти або вбивати, щоправда їм їсти вже й не треба. А укус мерця загрожує наслідками, аж до смертельних, адже що гарного, якщо тебе вкусять гнилими брудними зубами.

– Дуже дякую, що відгукнулися на моє прохання, – по очах було видно, що він дуже вдячний нам.

– Та що ви, ми ще нічого не зробили. Та й це наша робота, чесно кажучи, – посміхнулася я.

Потім ми обговорили деякі деталі і старий докладно нам розповів, де тут знаходиться цвинтар, щоб ми вночі потім не шукали. Причин появи нечисті в цьому поселенні він не знав і лише попросив нас позбавити живих цієї напасті. Хоча, як правило, у всього цього має бути якась серйозна причина. 

Оскільки вдень у нас ще багато часу, ми запланували похід на ринок і обід. Тим паче, що саме за цим у село і заїхали.

– Я тебе не розумію, ти що, скелетів боїшся? – раптом згадалося мені.

– А що в них хорошого? – з неприхованим роздратуванням сказав Том.

– Ти що, вони ж такі милі і так прикольно торохтять кістьми, – вирішила я пожартувати. Він же знущався, з мене половину шляху ось настав і мій час.

– Ти чудово знаєш, що вони не милі! Тому, припиняй наді мною насміхатися, – відмахнувся він.

– Дивна ти людина. Тобто як нечисть вбивати чи людей, то нічого, а скелетів боїшся.

– А що доброго в тому, що мертві воскресають і блукають містом?

– Ну принаймні можна побачити старих знайомих.

– Все жартуєш..., а от я серьезно. Уяви, що ті, кого ти вбила, воскреснуть і будуть за це мститися, – з серйозним виглядом промовив він. – Не хочу таке колись побачити.

– Ммм..., так от що саме тебе лякає, – я похитала головою і вдала що зрозуміла його. – А що, є ті кого ти вбив, а тепер це тебе бентежить? В такому випадку дійсно є чого боятись, і тепер зрозуміло, що тебе так непокоїть. Але не бійся, я тебе захищу від помсти злого скелета, – зробила я театральний рух з випадом і переможним підняттям уявної шпаги, після тихенько засміялася.

– Та ну тебе, не потрібний мені твій захист! – зовсім розлютився він і відійшов трохи вбік, не чекаючи, поки я виберу собі теплий одяг. Незрозуміло для мене яким чином, але в цьому селі, на ринку я знайшла дуже цікаву річ у продажу. Я навіть і не думала, що тут можуть виявитися Меріанські речі, хоч і фасон який давно вже вийшов з моди.

Меріан – це місто на південному заході королівства, яке славиться своїми майстрами з зачарування речей. Як правило, такі речі продавалися, або в самому місті, або в інших великих містах, але ніяк не в напівзруйнованому селі скелетів, що повстали. Серед інших речей я знайшла довгу зимову накидку осінньо-зеленого кольору з ледь помітним візерунком, по всій тканині, які починаючи з каптура і донизу збільшувалися в розмірах. Сама тканина була схожа на щільний атлас, але за фактом була теплішою за шубу, і дуже міцною тому, що була зачарованою. Я не роздумуючи її купила, тому що це справді дуже хороший варіант для подорожуючого воїна-чарівника, я б навіть назвала це скарбом.

Зачаровують у Меріані речі не за принципом зображення як ельфи, їх швидше зачаровують магічними печатками. Цей метод був придуманий в Альянсі і його творець вирішив повернутися до свого рідного села і побудувати на цьому прибутковий бізнес, та ще й прославити свою сім'ю і забезпечити безбідну старість. І це не суперечить законам нашого Альянсу, тож ніхто не був проти, адже цією технологією і ми користуємося. Але навіть Августій ​​не відмовиться, якщо йому подарувати одяг від творця цієї магії, адже у того ще й творча жилка є щодо краси та дизайну виробу, кожне з яких унікальне.