Читати книгу - "Між світлом та темрявою, Мара Найт"

Вони цілувалися, і кожен дотик Морока здавався Даніці таким, ніби він намагався повернути кожен втрачений момент між ними. У цей момент усе навколо перестало існувати, залишивши лише їх двох.

Раптом Морок підняв її з невимовною швидкістю, змусивши Даніку легенько зойкнути від несподіванки. Відсторонившись від поцілунку, він із легкою усмішкою запитав:

– Хочеш політати, як колись?

Даніка, відчуваючи, як щось забуте ворушиться в її серці, кивнула.

Морок не вагався. Він миттєво виніс її на двір, їхні рухи були плавними, наче танець. Надворі темрява навколо здавалася живою, мовби сам світ зупинився, щоб стати свідком цього моменту.

З його спини не виросли крила, як Даніка очікувала. Натомість із нього вирвалася темна сила, яка здавалася ніби виткана з самого мороку. Ця сила обвила їх, піднявши обох у повітря.

Вони стрімко піднялися в небо, де панувала тиша і холодна краса нічного світу. Морок тримав Даніку близько до себе, притиснувши її до грудей, і його погляд горів пристрастю.

– Тримайся, – прошепотів він, і його голос злився з вітром.

В небі, де нічний вітер грав із її волоссям, він пристрасно цілував її. Ці поцілунки були гарячими, наповненими відчайдушним бажанням і любов’ю. Їхнє злиття у небі здавалося чимось нереальним, але для них це був ідеальний момент – момент, коли час і простір втрачали значення.

Даніка відчула, як її серце шалено б’ється, і її руки обвили його шию міцніше. Вона відчувала, що довіряє йому повністю, адже саме Морок завжди тримав її над безоднею, але ніколи не давав упасти.

Вони цілувалися з такою пристрастю, що здавалось, світ навколо зник, залишивши тільки їх. Даніка, заглиблена в емоції, відчула, як щось давно забуте пробуджується в ній, але цього разу вона хотіла випробувати себе.

– Мороку, ослаб свою хватку, – прошепотіла вона, дивлячись йому прямо в очі. – Дай мені самій за тебе триматися.

Він звузив очі, ніби зважуючи її прохання, але замість відповіді лише сильніше притиснув її до себе.

– Ні, я не відпущу, – твердо відповів він, але в його голосі була тінь тривоги.

Даніка усміхнулася й, нахилившись, ніжно поцілувала його в губи. Її дотик на мить послабив його концентрацію, і вона раптом вирвалася з його обіймів. Відчуваючи порожнечу, що розділила їх, вона почала падати вниз із висоти.

– Даніко! – закричав Морок, його голос розітнув темряву.

Він миттєво кинувся за нею, швидкість його рухів була неймовірною, а його очі горіли страхом і гнівом. Але щось змінилося.

У польоті сила, що давно спала в Даніці, пробудилася. Її спина наповнилася жаром, і раптом із неї виросли крила – не звичайні, а демонічні, з гострими загостреннями, темні, наче ніч, із блідо-білими кінчиками, які сяяли в пітьмі.

Коли Морок наблизився, вона вже не падала. Даніка літала, її крила билися ритмічно, а в очах світилася впевненість.

Морок зупинився перед нею, його обличчя відображало водночас полегшення і роздратування.

– Навіщо ти це зробила? – запитав він, ледве стримуючи свій гнів.

Даніка, усміхнувшись, підлетіла ближче до нього, і її голос був м'яким, але з викликом:

– Хотіла перевірити, наскільки швидко ти мене спіймаєш.

Морок зітхнув, знову притягаючи її до себе, але цього разу з ніжністю.

– Ти божевільна, Даніко.

– Можливо, – відповіла вона, дивлячись йому в очі, – але тепер я знаю, що ти завжди будеш там де потрібно, щоб мене спіймати.