Читати книгу - "Небезпека у лісі! {новий дім}, Страгозорый "

     Відвернувшись від зошита, йду далі, й коли побачив дивне мерехтіння десь попереду, пришвидшився.

      Вода - це перше, що мені впало в око, коли я підійшов доволі близько до потрібного мені місця. Те, що світилося, було нічим іншим, як чимось схожим на рибу-мутанта. І ця риба, не відносячись до роду китів та кашалотів, була розміром як дорослий гібрид.

    Чорні полоси переміщувалися з тими, які світились. Масивне тіло мляво плавало туди-сюди. Рибі явно було нудно. Воно й не дивно. Мені б теж було нудно стільки років плавати одному у великому акваріумі, де нема абсолютно нічого цікавого, на що можна було б хоча б подивитися, що вже казати про те, щоб взаємодіяти з чимось.

     Але я помилився, коли сказав, що нічого нема. Десь на дні виднілося щось. Це щось привернуло мою увагу в останню мить, і якби я не підійшов майже впритул до такого собі басейну, не зміг би побачити цього.

     Коли я підійшов ближче, риба наче збожеволіла. Спочатку почала розгонятися до потрібної швидкості, інколи виплескуючи трохи води на підлогу. Потім взагалі один раз навіть вистрибнула з води, спробувавши дістатися до мене хоч трохи. 

     Тепер зрозуміло, чому тут плаває цей хижак. Заради оборони. Або ж, гібридам просто нема куди було його діти, а вбивати було якось негуманно, тому вони й вирішили цю махіну заселити сюди. А якщо тут є велика небезпечна потвора, яку явно не просто так посадили у цей «акваріум», то значить на дні щось дійсно корисне.

     Але як мені дібратися до тієї дивної речі? План прийшов до голови наче сам.

     Я обережно торкнувся свідомості риби, й здригнувся. ...Вбити...., ...Зупинити..., ...Дістати органи...

    Ну й потвора... Одні вбивства у цій голові. Хоча, може, його спеціально для цього виростили, щоб потім не хвилюватися якщо що. 

     Не дивлячись на погану ауру свідомості риби-мутанта, я почав намагатися взяти її під контроль. Спочатку риба сперечалась, не хотіла братися під контроль. Але мені довелося натиснути і подавити волю створіння, щоб дістатися до протиотрути, яка зараз була нам вкрай потрібна.

     Вибач, рибо, але так треба.

..

..

..

..

..

     Зовсім недавно, коли я повернувся назад до селища, я побачив, як на якогось молодого гібрида приблизно мого віку - може, трохи молодший на декілька місяців, - напали заражені. Він повільно відходив від них, намагаючись не робити різких рухів або кроків, щоб не спровокувати на битву раніше потрібного часу, а сам намагався підібратися до більш безпечного місця. Але позаду був глухий кути, який хлопець не бачив, дивлячись на потерпілих, які поступово находили на нього.

     Вирішивши допомогти йому - я не хотів ще більше заражених, а тип паче якщо новим зараженим буде молодий гібрид, - я відкинув завдяки енергії вітру заражених від хлопця. Схопивши його за лапу, потягнув за собою, доки заражені «приходили в себе» після моєї атаки. Той не сперечався, лиш йшов за мною.

     Коли я затягнув його до нас додому, і впевнився, що зачинив двері на усі замки, що були - хоч і не дуже довіряв їм, - подивився на молодого гібрида. Потім перевів погляд на нічого не розуміючу Ліж, яка вийшла до нас з кімнати, де, схоже, сиділа й щось читала Лігорії.

— Якийсь вас він поживе біля нас. Твої батьки ж не будуть проти? - Я знову перевів погляд на хлопця, який повільно піднявся з підлоги.

— Вони зараз у іншому селищі. - Мовив тихо той. - Гадаю, вони навпаки, були б тільки за, якщо зі мною поряд був би ще хтось нормальний.

— Добре, тоді давай знайомитися. - Я простягнув йому одну зі своїх правих лап. - Я Дорран.

— Жоррг. - Мовив той, потиснувши мені лапу.