Читати книгу - "Небезпека у лісі! {новий дім}, Страгозорый "

     У одному з кабінетів була кушетка. Мабуть, кабінет психолога. У іншому кабінеті була доволі велика лампа, яка була розташована майже над пошарпаною кушеткою, і яку лікар міг вільно переміщувати над кушеткою, щоб краще роздивитися свого пацієнта. На столі лежали різні скальпелі, шприці та інші речі, якими зазвичай користувались хірурги.

     Доволі поважна провефія, нічого не скажеш. Але як на мене, одна з самих небезпечних і важких. Ти тримаєш життя гібрида, який може вмерти на твоїх лапах. І навіть не дивлячись на те, що ти й сам можеш карати себе за те, що не зміг врятувати потерпілого, деякі не дуже хороші родичі після цього можуть ще й нагадувати тобі про це, звинувачуючи тебе в смерті.

     Не хотів би я бути хірургом...

..

..

..

..

..

     Коридори відлунювали мої кроки, доки я втомлено йшов до виходу. Я майже не спав за усі ці чотири дні, намагаючись завершити роботу якомога швидше, але й не пропускати нічого. Ще позначилося те, що я й до цього спав доволі погано через заражених, боячись, що якщо я засну, на нас можуть напасти.

     Очі вже потихеньку закривались, а лапи запліталися. Складалось відчуття, що зараз впаду саме тут і просплю як мінімум декілька днів, доки організм не поповнить сили. Але я тримався заради Лігорії, Ліж, та життя усіх гібридів. Виходило інколи не дуже добре, і я міг ось-ось заснути, але все ж, тримався.

    Я обходив уже усі кабінети, й нічого не зміг нормального знайти. Але у пам'яті виплив спогад про те, що я заглянув до якогось великого темного кабінету й вирішив зайти туди вже як у самий останній. Повільно почовгавши туди, я вирішив, що все ж таки дозволю собі трохи поспати, бо вже не міг просто триматися.

      Навіть не встигнувши зайти до кабінету, я ліг на підлогу й заплющив очі. 

    Тут було досить темно. Тому взявши якусь палицю, яка, схоже, впала колись з даху, я запалив її. Так набагато краще. Хоч я й відчував себе трохи втомленим, але це лише було від того, що я доволі довго спав.

      Довкола було багато різних речей, які не відносились один до одного. Тут були різні речі по типу старих халатів лікарів, якихось речей, які забули викинути або вважали, що вони їм ще потрібні, й навіть було декілька коробок, у яких була, як я зрозумів, провізія ліків. Мабуть, її завезли сюди ще до народження нашого старійшини, бо тут були не тільки заспокійливі, жарознижувальні чи якісь інші ліки від звичайних хвороб. Тут були доволі рідкісні екземпляри, деякі з яких, схоже, були привезені з Оушена. Бо я ні в одному магазині не бачив таких. Принаймні, у Спокійних Рівнинах або Жовтих Водах.

     Мабуть, саме ними намагались лікувати гібридів у свій час! Я взявши невеличку ганчірку, яку взяв з собою про всяк випадок, коли відправлявся сюди, я обережно взяв одну з пляшок та почав розглядати її, намагаючись роздивитися або назву ліків, або спробувати впізнати її. 

    Перше, що я побачив, так це те, що воно було досить рідким. Коли я трохи нахилів банку, рідина торкалась її стін. На диво, вона не уся ще стала неприємною в'язкою штукою. Цікаво. Навіть дуже цікаво. Це може означати, що подібні ліки могли триматися доволі довго.

     Завернувши одну невеличку пляшку якраз в той клаптик ганчірки, я вирішив, що віднесу її до місцевих лікарів, коли вийду звідси. Можливо, вони зможуть зрозуміти, які інгредієнти потрібні для протиотрути, й зможуть щось приготувати.

     Але по словах того дідуся, протиотрута якраз вже була приготована. Принаймні, я на це дуже й дуже сподіваюсь, як сподіваюсь і на те, що хоч щось збереглося, і ми в найближчий час зможемо спробувати вилікувати хоч когось з потерпілих.

     Знайшовши дивний зошит, я, сподіваючись, що там будуть відповіді на моє запитання, обережно відкрив його. Мої очі швидко почали бігати по строках.

     ....Спочатку було багато людей. Вони населяли усю землю, яка на той час була ще єдина. І була у них одна єдина країна, яку вони оберігали від різних небезпек. Але одного разу, коли еволюція вже не стояла на місці, й люди розумнішали з кожним днем, знаходячи все більше й більше способів покращити своє життя, вони знайшли яйце дракона. Коли дракон вилупився, вони використали його геноми для того, щоб створити більше подібних драконів. 

      Спочатку вони використовували два геноми - ген дракона і ген якоїсь тварини. Вони сподівались, що таким чином вони зможуть вберегти геноми драконів, і вже як мінімум через десять-двадцять років вже самим створювати повноцінних драконів, коли ризик зникнення такого унікального і єдиного геному в світі був би зведений на нуль.

       Але гібриди, які виходили, були теж доволі розумними, коли виростали до потрібного розміру й віку. Живучи поряд з людьми, вони перенімали їхні навички, способи життя, починали теж будувати свої країни. І тоді люди об'явили їм війну, гадаючи, що якщо гібриди першими це зроблять, буде дуже погано.

     Гібриди, маючи доволі велику силу й навіть невеличку магію, яку вони на той час встигли виявити й почали потихеньку «приборкувати» собі, відбилися доволі швидко. Людям довелося відступити й забути про якісь зручності, які вони мали до цього. Бо гібриди почали руйнувати їхні городи. 

      І тоді, коли була велика війна між людьми і гібридами, великий континент розділився на чотири. На одному з них почали жити люди, на одному з самих великих почали жити гібриди, які ще не зайняли усієї території, сподіваючись, що колись гібриди з Оушена повернуться до них, інший був не заселений, а самий останній був притулком для гібридів Оушена.

      Я трохи примружився, дочитавши до кінця. Звісно, нічого корисного я не дізнався, але зрозумів, як виникли перші гібриди. Цікаво, люди колись намагались робити гібридів людей і драконів?