Читати книгу - "Усе, що ви не знали про Гоґвортс , Дар’я Зелена"

Глава 37

— Ця печера настільки велика! — дивується Маріан, проходячи повз велику купу каміння. — Чи не думаєте ви, що вона може обвалитися?

— Все буде добре, Марі, ми виберемося звідси, знайдемо Зої із Синамусом і вирішимо питання зі школою, — заспокоюючи Маріан, каже Міллі.

— Ви бачите? — питає зненацька Мартин. — Чи це мені вже привидилося, чи ми нарешті вибратися звідси?

— Ти впевнений, що вночі будває денне світло? — питає Маріан.

— Що? Ой, лишенько, там же хтось є, ховаймося! — Мартин відтягує друзів від світла.

— На жаль, ти дуже голосно говориш…

Друзі затамували подих. Невже ж це ці злодії, котрі весь час їх переслідували? Не може бути, ні.

— Мартин, це я, Ситула, можеш розслабитися.

— Ситуло?! — вигукує Мартин, хапаючись за рота. — Як ти тут?.. Що ти?.. Що-о-о?

Мартине, Міллі, Маріан, що ви тут робите? — питає Ситула, піднявши вгору брову.

— А що ти тут робиш? — питає Маріан.

— Потім про це поговоримо, спершу заходьте сюди. Знайомтесь, це Фідж, Рейті, Хорея та Лайді. Усі вони мої компаньйони. Скажіть, будь ласка, як ви сюди потрапили? І чому ви не прийшли до школи?! Вас усі вчителі зараз вишукують! А де Синамус і Зої?

— Ми… Просто… загралися в снігу й не помітили як стемніло. Потім ми хотіли вирішити що ж нам робити далі, бо не хотіли бути відрахованими за це зі школи, в результаті посварилися і так ми опинилися тут. Провалилися під землю, біжучи за твариною-розвідником, яку побачили по дорозі, — промовляє Маріан.

— Ой льолечки, льолечки. Ну ви й невгамовні! — так само суворо, проте смішно говорить Ситула. — Від вас нічого не приховаєш. Ці тварини розвідники — то ми були! І те, що вони поганого натворили — це просто хтось дуже необережно себе поводив і вирішив полякати дітей, так Рейті?! — Ситула кинула злісний погляд на молодого хлопця.

— Нічого не розумію, — мовить Мартин, поглядаючи на людей коло нього. — То це ви перетворювалися на тварин і робили погроми в нашій кімнаті та кабінеті Ситули? І ви рили ту нору в бібліотеці? Навіщо ?! Що ви робите?!

— Мартине, присядь на хвилиночку, — Ситула підставляє стільчик для Мартина, а також для Міллі та Маріан. — Отож… Керівництво нашої школи вже давно пора змінювати. З самого початку, коли тільки зʼявилися звістка про вʼязнів Азкабану, ми почали готуватися до того, що вони обовʼязково прийдуть до школи. Але крім нас це ніхто не хотів робити до останнього моменту. Наша школа зберігає купу дорогоцінних артефактів у своїх стінах, що зможуть стати в пригоді злим чарівникам. І не раз вже саме вʼязні азкабану приходили до нашої школи за словами вчителів. За чим саме вони прийшли цього разу ми не знаємо.

— То це і ви тоді підмінили паличку Зої в таємній кімнаті? — питає Маріан.

— Ні, ми нічого не підмінювали, я не знаю, що трапилося з паличкою Зої, особливо в якійсь таємній кімнаті. Ми лише намагалися звернути увагу керівництва на проблему, прилякаючи, А НЕ ЛЯКАЮЧИ ДІТЕЙ ДО СМЕРТІ, щоб вони про це доповідали вчителям, заодно хотіли відволікти вас, коли ви знайшли нашу нору, і саме цим трохи залучити у наш план, проте, як зʼясувалося, давати відповідальність за проєкт Рейті було поганою ідеєю. Тому ми вирішили готуватися до можливого нападу вдвох з Хореєю, а коли вже Рейті, Фіджа та Лайді вибралися з клітки, в якій, як зʼясувалося, їх ледве не спіймав дементор, ми організували нову базу під землею, подалі від школи, щоб ви нічого не унюхали.

— То це ви були тими бешкетниками! Ви мені та Синамусу речі подряпали! Навіщо ви це робили!? — несамовито питає Мартин, встаючи зі стільця.

— Коли ви вперше дізналися про нашу прихисток, ми зрозуміли, що просто так ви від нас не відстанете і одного разу полетите в ту дірку. Ми доручили трьом анімагам, людям, що можуть перетворюватися на тварин, відволікти вашу увагу на трьох тварин, начебто розвідників, як ви їх там називаєте, щоб ви розповідали вчителям про діяльність « злодіїв на території школи». Ми сподівалися, що вони послухають хоч дітей, але цього не відбулося.  Все ж таки, перший раз боремося проти злих магів, ми тут недовго працюємо. А мені ж доводилося підігрувати, щоб не здаватися дивною поперервах. В принципі це все.

— Видно, ви взагалі не вмієте боротися зі злодіями. Треба було все ж таки покликати нас, — говорить Маріан.

— Я ціную твою доброту, Марі, проте мене непокоїть одне. Чи все добре з Синамусом та Зої? Нам треба терміново йти на їх пошуки!

Глава 38

Поглядаючи в різні боки, Ситула висовується на поверхню через маленьке віконечко вгорі її сховку. Підставивши стільчик, обережно вибираються Міллі, Маріан та Мартин.

— І так, де ви їх останній раз бачили? — питає Ситула, беручи в руку свою мітлу, яку достала з великої купи снігу.

— На балконі башти астрономії, там вони, напевно, й залишилися, адже проходу далі не було. Всі двері ж на ніч закриті зараз, — говорить Мартин.

— Ну далеко не всі, але треба знати місця, — підморгуючи, мовить Ситула. — Я вам потім про них розкажу, але поки що ви нічого не чули, — міцно притискає палець до вуст.

Підлетівши до башти астрономії, діти, звісно, нікого не побачили:

— О, так завжди буває, коли на щось сподіваєшся, — мовить Маріан, розчарувавшись у власних здогадках.

— То ви таки не перевіряли оці двері? — питає Ситула, підходячи до дверей, що ведуть донизу.

— Ой… — багатозначно промовила Маріан.

— До речі, вони тут взагалі були? — дивується Ситула.

— Ото ж бо й ні, — підтверджує Мартин. — Як саме вони тут зʼявилися, ми не знаємо.

— Дивно…

— Двері відчинені, — мовить Міллі. — Я гадаю, що якщо Зої та Синамус залишилися на башті, то вони пішли, скоріше за все, сходами до своїх віталень. Значить нам потрібно спуститися спершу донизу.