Читати книгу - "Острови шторму та смутку. Гадюка"

Я згадую жахіття єднальної церемонії і здригаюся. Батько використав Торіна з одною метою — щоб наш шлюб забезпечив йому контроль на суходолі! А яка ж тоді Торі-нова роль? Він теж прагне повалити Короля? Він заодно з моїм батьком? Думка про те, що я перенесла стільки болю лише заради якоїсь придуманої батьком і Торіном схеми, роздмухує вогнище люті, що палає в мені.

Стримую свої почуття, не до них зараз. Я тут лиш задля одного — заручитися підтримкою Короля. Тож ковтаю свою гордість й дарую йому улесливий уклін.

— Даруйте, Ваша Високосте! Я й гадки не мала.

Король вже добряче надудлився вина — щоки палають, очі налилися кров’ю.

— Думається мені, що це не така вже й погана ідея — союз королівської родини та Гадюки…

Я хмурюся.

— Це означає, що ви благословляєте наші заручини?

Він пожирає мене поглядом.

— Ні… Не з моїм сином.

Моє серцебиття пришвидшується, коли Король піднімається і обходить стіл. Він зупиняється біля мене і простягає мені руку, яку я не можу не прийняти. Він зводить мене на ноги і гладить пальцями мій шрам єднання.

— Моя дружина вже давно у могилі… Гадаю, настав час взяти іншу.

Його потиск на диво міцний, відчувається його бажання радше впокорити, ніж спокусити. І коли він стискає мою руку ще сильніше, в мені піднімається не тільки лють, а ще й страх.

— Подумай лишень, — він промовляє, опускаючи свою голову до моєї, — Король і Королева-Гадюка. Ми б стали непереможними.

Я не встигаю його зупинити, і він впивається своїми губами в мої, а його язик проникає всередину. Ого, як він напився!

Інстинктивно відштовхую його. Бачу в його очах огульну злість, приниження через мою відмову. Не можна перечити Королю…

— Даруйте великодушно! — белькочу я, гарячково шукаючи спосіб виправити ситуацію. Не можу собі дозволити здобути ще одного могутнього ворога.

Король відступає на крок убік, на якусь мить впирається у мене поглядом — і тоді повертається на своє місце. Я також сідаю за своє, і ми сидимо непорушно, застиглі, ніби намальовані.

Я можу виглядати незворушно, однак всередині мене усе пустилося галопом — моє серце, мої думки.

Він — зла людина, і я відчуваю до нього одне лиш презирство. Цікаво, скільки вбивств він замовив у мого батька задля, радше, захисту власної шкури, ніж в ім’я добробуту Островів. Він такий же зрадник, як і мій батько. Навіть гірше — боягуз, раденький заховатися там, де тепло і затишно, тоді як інші страждають. Однак сумна реальність в тім, що у цих політичних хащах він — моя чи не єдина надія.

— Мені лестить ваша пропозиція, — я промовляю, обережно підбираючи слова.

— Тим не менше, ви відмовили… — не так вже й легко вгамувати Короля.

— Річ у тім, що це було досить неочікувано, — я тягну собі час, намагаюсь пустити туману йому у вічі. — Чи дасте мені час, щоби це все обдумати?

Перш ніж відповісти, він робить ще один ковток вина.

— Просто чудово!

Зітхаю про себе полегшено.

— Тим не менше, — продовжую, націлена на відновлення дискусії, — вам таки потрібна моя допомога. Батько плете довкола вас інтриги і знищує вашу Флотилію. Не за горами день, коли він візьме під контроль моря, а пізніше — решту Островів. Після цього він прийде за вами — якщо хтось його не зупинить. Тож дозвольте мені стати тим «кимось»!

Король замислено притискає пальці до губ.

— Як?

— Мені потрібен корабель. А ще підмога Флоту, егіда вашої корони.

Його очі звужуються.

— Гадаєш, ти здатна здійснити такого штибу подвиг?

Я чую в його словах сумніви, глузливу поблажливість, тож проявляю рішучість:

— Так!

Він замислюється.

— Чому?

— Перепрошую?

— Для чого ти прийшла і просиш моєї допомоги? Хочеш миру? Тоді тікай — певен, що ти його знайдеш! Це не твоя війна. Як я можу тобі довіряти?

Я дивлюся йому прямісінько в очі.

— Він зробив її моєю війною!

Король витримує мій погляд, але я зневажливо здіймаю підборіддя.

Ні, я не відведу очі перша. Він відчуває мою рішучість і повільно киває головою.

— Що ж, дуже добре! — врешті він промовляє. — Буде тобі корабель. А щодо решти, сподіваюсь, ти даси мені час над цим поміркувати?

Він віддзеркалює мої ж слова.

— Підготовка походу може зайняти декілька днів. А поки залишайся. Обдумай мою пропозицію. Пам’ятай, що я можу трохи підсобити узурпаторці, однак моїй королеві я віддам геть усе.

Тобто його підтримка напряму залежить від того, вийду я за нього заміж чи ні.

— Дякую вам! Але я волію продовжити свій шлях. Якщо батько дізнається, що я тут, жоден із нас не буде у безпеці.

— Нісенітниця! Я наполягаю! — він вигукує.

— А Ґрейс?

— Їй доведеться насолоджуватись нашою гостинністю за ґратами, зате вона буде сита і в безпеці.

Мені зовсім не до снаги думка про те, що Ґрейс запроторять до темниці, але чим я можу зарадити? Більш ніж певна, що вона про себе подбає, тож пристаю на його пропозицію. Якби ж то я могла вибирати…

Король супроводжує мене до дверей, але до того, як їх відчинити, зупиняє мене.

— Я буваю щедрим чоловіком, Мерріан, — каже він, ковзнувши рукою по моїй талії. — Прийди в мій покій, і дуже вірогідно, що ти таки вмовиш мене надати тобі Флотилію разом із кораблем. — І коли він нахиляється вперед, щоб знову мене поцілувати, його рука сунеться до моїх грудей.

Будь він якимсь іншим чоловіком, я б і оком не повівши поламала йому кістки й переступила через пошматоване тіло. Але ж це Король, і він тут — всемогутній. І він добре це знає.

Тому я ледь помітно відступаю, збільшуючи відстань між нами, і водночас споглядаю його зі вабливим (сподіваюся) виразом обличчя.

— Можливо, завтра… День видався таким довгим… — я видушую з себе якомога ширшу усмішку. — Направду, мені потрібно як слід виспатися.

На мить у мене зринає думка, що судячи з киплячої люті на його обличчі, він мене от-от вдарить. На щастя, лють минає, і її місце займає холодна посмішка.

— Звісно!

Без жодного знаку з його боку до кімнати заходить охорона — і я опиняюся між озброєних чоловіків, котрі забирають мене від смачної їжі, якої я навіть не скуштувала, і від Короля, до якого якраз воліла б не торкатися.

Денне світло помалу згасає, і слуги прямують вздовж кам’яних коридорів, запалюючи свічки, щоб освітити стіни. Ми піднімаємося гвинтовими сходами нагору і знаходимо кімнату, в якій, за словами