Читати книгу - "Острови шторму та смутку. Гадюка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Невже? Чи то батько зробив із вас посильну?
Я вагаюся, до якої міри можна йому відкритися. Все, що я побачила з моменту нашого прибуття, починаючи від безладу у гавані і довершуючи холодом зустрічі тут — все це похитнуло мою певність в тім, чи правильно я зробила, що сюди прийшла. Але схоже на те, що Король геть забув про те, що мене зреклися. Певна річ, батько не хотів, щоби хтось іще дізнався про цю прикрість.
— Ні! Я прийшла з доброї волі!
Король переводить погляд то на мене, то на Ґрейс, гадаючи, чи в моїх словах є хоч трохи правди.
— Розумію-розумію… Гаразд, говоріть!
Повітря аж загусло від недовіри, і всі мої сподівання тануть на очах.
— Ваша Величносте, це питання особистого характеру! Чи могли б ми побесідувати тет-а-тет?
Перед тим, як кивнути головою, Король робить велику паузу.
— Гаразд, побесідуємо — ти і я, лише за однієї умови… — він вказує на Ґрейс. — Впродовж твоїх відвідин вона залишиться за дверима на замку. Не такий вже я телепень, щоб дозволити таким вправним головорізам, як вона, заправляти у моєму домі. Слово честі, я гарно з нею обійдуся.
Він свердлить мене поглядом — хоче переконатися, що я теж не завдам йому шкоди. О, як же мене бісять люди, котрі не зважують мої справжні можливості, проте сьогодні так і треба — хай мене недооцінюють. Кидаю поглядом на Ґрейс, вона непомітно киває головою в знак згоди. Утім сумніваюся, що замкнуті двері для неї — велика проблема.
— Згодна!
— Чудово! В такому разі запрошую на спільний обід.
Перед тим, як покинути нас разом із усім почтом, Ґрейс посилає мені останній погляд — закликає бути обережною. Але мені не треба про це зайвий раз нагадувати.
Мені вказують на інші двері й ведуть у меншу, але затишнішу залу; мене вражають її пишні розкоші. Це не «Діва» з тісними каютами, де речі, що не приносять практичної користі — велика рідкість. Тут усе навпаки. Меблі вкриті плисовою оббивкою, стелю прикрашають кристали, а стіни — позолочені тарелі. У центрі — неймовірно довгий стіл, що мало не гнеться під незліченною кількістю наїдків. Найекстравагантніше виглядають доверху наповнені фруктами тарелі, щільно вкриті сяючими коштовностями. Всі ці розкоші напоказ такі безглузді, а ще мені до блювоти огидно, особливо знаючи, скільки острів’ян потерпає від голоду.
Король заходить до зали услід за мною і жестом запрошує сісти. Я сідаю. Як тільки він розміщується навпроти мене, слуги одразу ж наливають нам вина.
— Прошу, куштуйте все, що вам до смаку! — промовляє Король, вказуючи рукою на страви, деякі з яких такі химерні, що й не визначити, що це.
Я беру невеликий шматок хліба і обережно його розглядаю. Це далеко не перший у світі Король, хто отруїв непроханого гостя.
Крім того, не хочеться зараз відволікатися на їжу, хоч би як мій шлунок цього благав. Втім гадаю, їжа таки безпечна, бо Король, перед тим, як наказати своїм людям вийти, наповнює свою тарілку такою її кількістю, що можна було б нагодувати велику сім’ю. Ось так я опинилася наодинці з правителем Східних Островів.
Він проводить пальцями по своєму сивому волоссю.
— Мушу зізнатись, я уявляв вас інакше.
Можна лише уявити, як зобразив мене мій батько. Слабка, але гожа невістка; не неї приємно дивитися, та й по віку їй якраз народжувати дітей.
— Справді? А якою ви мене уявляли?
— Здається, я намалював собі молодшу жіночу версію вашого батька. Загалом ви значно приємніша.
Мабуть, це можна потрактувати так — цілком піддатлива до маніпуляцій…
— Ваша Величносте, хочу з вами обговорити дещо не зовсім приємне, навіть дуже неприємне, — я змінюю тон. — Мій батько грає проти вас. Острови позбавлено будь-якого захисту і люди — ваші люди — страждають. Хаос навіть тут, у ваших портах. Я прийшла, щоб запропонувати свою допомогу.
Якусь мить Король мовчить, поклавши свої столові прибори на тарілку і з повним ротом м’яса. Хильнувши вина, він відправляє все у шлунок.
— Ви тут, щоби зрадити свого батька?
— Мій батько більше не заслуговує титулу Гадюки. Він не дбає ні про чиї інтереси, окрім власних.
Король відкидається на стінку свого крісла і голосно відригує.
— І що ж ти хочеш за цю інформацію?
— Нічого. Хочу лише, аби на Островах запанував мир. Король змикає свої пальці й шле мені огидну посмішку.
— А ми всі хіба цього не хочемо? — він знову наповнює свій келих криваво-червоним вином. — Сумно, Мерріан, але нічого нового я від тебе не почув. Мені давно відомо про невиправдані вбивства, скоєні від мого імені, а також про те, що Адлер роками вириває для себе значно більшу кількість кристалів, ніж мав би. Я вірив у його відданість, тому всього цього недогледів.
Після того, як Король дочиста обсмоктав свої пальці, він бере шматок вмоченого у солодкий соус м’яса і кладе собі у рот. Всі ці роки я свято вірила, що Король і Гадюка працювали пліч-о-пліч на благо Островів. Останні краплинки цього дурного переконання врешті випарувалися. Як і мій батько, Король зайнятий лише собою.
— За останні декілька місяців моя Флотилія зазнала значних втрат, і жоден з нас не повірить, що атаки були здійснені котримись розбійниками. Ясна річ, я знаю, що твій батько зазіхає на мій трон, інакше нащо йому очищати морські простори від всіх можливих противників? Він прагне абсолютної влади на суші та в океані.
Я впиваюся у нього поглядом, вражена його неприхованою байдужістю.
— У такому разі як ви плануєте діяти?
— Твій батько може верховодити на воді, однак на землі я маю перевагу; коли я зберу докупи усі мої війська, йому чорта з два удасться відібрати в мене трон.
Моєму розчаруванню немає меж і, ясна річ, здатися завжди легко, але ж як він сміє? Як не соромно йому зовсім не дбати про своїх підлеглих? Вони ж бо на нього покладаються. Йорен, Клара, Томас — вони ж усі надіялися на нього.
Зрозуміло, я помилково вважала, що йому потрібна допомога. Король наплював на людей й забарикадувався у палаці, захищаючи лише своє життя.
— Якщо вам про це все відомо, — я намагаюсь говорити твердо, — чому тоді погодили шлюб свого сина зі мною?
Король спорожнює свій келих й одразу знову його наповнює.
— Правду кажучи, ні на що подібне я не давав згоди… — він дивиться на моє зап’ястя із тавром єднання. — Підозрюю, що між твоїм батьком і моїм сином
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острови шторму та смутку. Гадюка», після закриття браузера.