Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

-- Сідаймо, обсохнемо трохи. Роби замовлення, скоро і Макс підійде.

-- Як чудово, розкажете, як на парах справи, що нового, -- Мія посміхалася, нічого не помічаючи навколо.

Якщо чесно, вона не особливо вдивлялася. У цьому місті вона має не багато знайомих.

***

А ось за нею спостерігали дуже уважно. Від Марка не сховалося, що вона прийшла в промоклому одязі, що мило посміхається до цього відьмака. Він не мав часу дізнатися про імена першокурсників. Спокою, як і не було.

Більше його не хвилювала розмова за столом. Не чіпали жарти друга. Дівчина, яка проводила пальчиком по його щоці та зачіпала його ніжкою під столом. Усю свою увагу він сконцентрував на Мії. За пів години до столика дівчини підійшов ще один однокурсник. Марк напружився ще більше.

Не зовсім розуміючи джерело своїх почуттів. Він поки що просто спостерігав. Його ж тигр був не такий спокійний. Він гарчав усередині, сердився, знову намагався підштовхнути людину до дії. Марку вартувало всієї витримки, щоб не випустити пазурі, коли один із хлопців обійняв Мію.

-- Ти слухаєш? Тут така кумедна історія трапилася, -- продовжував розважати всіх Матвій.

-- Так, продовжуй! -- відповів навіть не повернувшись до друга.

-- Та в тому і справа, що вже розповів. Ти знову в хмарах літаєш? -- Матвій знову на підсвідомому рівні відчув негаразди, простежив за поглядом друга. Натрапив на компанію, що сиділа в іншому кутку бару. Знову перевів погляд на хлопця. Щось ситуація повторюється, треба діяти на випередження.

-- Милі дівчата, було дуже приємно з вами побалакати, але нам треба обговорити справи. Вашим батькам привіт.

Дівчата пішли.

-- Видихни. Чого ти знову завівся? Або роби щось, або досить на неї витріщатися, – на цю заяву Марк загарчав та випустив пазурі.