Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Глава 26
Переїхавши до міста Мія хотіла порушити звичний перебіг її буднів, здобути нові емоції, завести знайомства. З першого дня навчання, нові події захопили її у вир. Навіть часу не було видихнути та просто переосмислити. Як же сильно змінилося її життя за якийсь тиждень. Подумати тільки. Вона не могла зрозуміти, як ставиться до змін.
Дівчині хотілося драйву, отож розпишіться, нав'язався перевертень. Милий, грайливий, пухнастий перевертень. Щоразу згадуючи тигра, вона розчулювалася. Вона хотіла познайомитися з хлопцем, отож, знову перевертень Марк. Тут уже не скажеш: милий, грайливий. Швидше...
Нахабний, що нищить усі її бар'єри, не приймаючи відмов. Хотіла навчатися в академії та так, щоб нудно не було. І тут сюрприз -- бойовий факультет. Потрібно набратися досвіду -- знову нахабний Марк. Всі зміни у її житті так чи інакше пов'язані з ним. Як до цього ставитися...
Радіти?
Засмучуватися?
Змиритися?
Ні, змиритися -- це не про неї. Так несподівано його стало так багато в її житті та й у думках. Куди не глянь, всюду він. Сиділа й думала. Напевно, найкраще рішення залишити поки що цю ситуацію та просто рухатися далі.
-- Кріс, розвіємося? Ми ж навіть міста не бачили, -- Мія відчайдушно намагалася вигнати з думок Марка. Перепочинок їй точно не завадить.
-- Хотіла тобі запропонувати по магазинах пройтися. Бо як пригадаю ті сукні, порізані ножицями, -- засміялася Кріс. Вона турбувалася про Мію.
-- Дійсно чого сумувати? Попереду вихідні. З навчанням, ти говориш все владнали. Ходімо, -- усміхнулася подрузі.
Дівчата зібралися швидко та вирушили до міста.
***
Тим часом у кімнаті Марка...
Друзі залишили мене, дали час прийти до тями. Розмова вийшла цікавою. Марк думав про останні слова Матвія, крутив їх і так і сяк. Якщо відкинути всі забобони про те, що вона відьма і місяць не може з ним так пожартувати.
Що ми маємо у голому залишку?
"Зовні дівчина сподобалася мені одразу. Потім зацікавила, хоча не докладає зусиль для цього. Якщо порівняти з дівчатами, які кружляють навколо та їхньою поведінкою, то взагалі відшила. Чи може це просто азарт?"
Марк звик отримувати все, що хоче. Якщо щось не йде до нього в руки, то він сам це забирає. Та ще в неї чудовий запах. Напевно мед нині він зміг би їсти годинами. Подивився на свої руки та посміхнувся. У правій руці ложка, а в лівій баночка меду.
Раніше не помічав за собою такого, ніколи не був ласуном. Можна провести обряд та дізнатися, напевно, але про це відразу дізнаються в зграї. А якщо він помилився, то сміху буде. Вирішено, обряд це крайній засіб. Смакував мед і прислухався до свого звіра. Напрочуд він спокійний. Начебто відпочиває, отримавши довгоочікувану здобич. За останній тиждень вони злилися докупи, Марк міг відчути всі стани та емоції тигра. Там не було азарту. Швидше, тиха гавань, куди всі хочуть прийти за щастям.
Ще раз зачерпнув мед та задумався про свої емоції.
Потяг. Азарт. Інтерес.
Марк зателефонував батькові, обговорив справи. Самір порадував сина, що треба буде через тиждень поїхати до Вікірії. Там має відбутися рада перевертнів. Самір вважав, що теми відносно прості та не бачить сенсу їхати. Відправляє туди сина.
Марк не розповів про проблеми з тигром, вважаючи, що сам впорається.
Та й чим батько зможе допомогти?
Так подорож не вчасно. Гаразд вибору все одно немає. До кімнати зайшов Матвій, як завжди без стуку.
– Що хотів альфа?
– Відправляє на чергову нараду до Вікірії, -- Марк роздумував, як правильно вчинити, щоб ніхто не дізнався про його маленьку проблему.
-- Ти поїдеш? -- Матвій переживав та не приховував цього.
– Я не маю вибору. Спробую за тиждень домовитися зі своїм тигром. Іншого шляху немає, -- розвів руками показуючи безвихідь становища.
– Друже, це не ліс, а рада альф. Тут не домовлятися треба, а саме домовитись на 100%.
-- Що ти як з маленьким. Я і сам знаю, -- почав заводитися Марк.
-- Ходімо краще прогуляємося, не можу в чотирьох стінах сидіти.
-- Міху звати? Він зараз займається справами зграї, але може й відкласти.
-- Не турбуй його. Ти ж знаєш, що він, напевно, переживав більше за всіх нас разом узятих за цей тиждень. Добряк наш.
-- Це так.
Хлопці попрямували до міста та засіли у маленькому барі. Бесіда була не вимушена, справи чи проблеми не хотілося обговорювати, а от відпочити -- навіть дуже. Незабаром до них підійшли знайомі тигриці та у компанії було чути дзвінкий сміх. Матвій росказував анекдоти.
***
Мія з Кріс прогулювались містом. Кріс хотіла до магазинів, а Мія оглянути центральну площу. Подруги стояли та сперечалися куди піти.
-- Мія, давно не бачилися! – дівчата повернулися у бік того, хто говорить.
Це був Кір.
-- Привіт, так вийшло. А що ти тут робиш? -- Мія була рада однокурснику і тут згадала, що він не знайомий з Кріс.
– Кір, це моя подруга Кріс.
Кріс начепила найчарівнішу посмішку.
-- Дуже приємно, -- хлопець не розгубився, теж широко посміхнувся.
-- Кір, а ти місцевий? – Кріс взяла ситуацію до своїх рук.
-- Так, а ви щось хотіли?
-- Ти мій рятівник. Я хочу у магазини, а Мія прогулятися площею, склади їй компанію. Потім зустрінемося посидимо разом, -- Кріс покрутила головою і помітила бар. – Ось у тому барі, – тицьнула на нього рукою.
-- Без проблем, Міє ти не проти? -- Кіру подобалася Мія, товариська дівчина.
– Тільки за. Ходімо, – взяла хлопця за руку та потягла до площі.
Мія з далеку побачила фонтан. Дуже хотіла роздивитись його ближче. Він її не розчарував. Присівши на борт фонтану вона зачерпнула в руку воду, трохи подумавши хлюпнула нею у Кіра. Хлопець не очікував, але прийняв виклик. Так вони й хлюпалися, як малі діти. Неабияк намокнувши вирішили піти в бар та почекати там Кріс.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Втрачена пара, Алена Бондар», після закриття браузера.