Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

Страшно розчаруватися, та побачити, що насправді все не так, як ти собі уявляв. Та можливо це навіть на краще. Якби ми просто розпрощались на цьому етапі наших стосунків, то мої думки завжди б повертались до мовчазного красунчика, якого я зустріла серед зимової казки, але зараз все інакше. Так, я все ще буду згадувати чарівний час проведений тут, але не буду мріяти про його наполегливі долоні на моєму тілі та гарячі поцілунки з присмаком пристрасті. Можливо не одразу, то згодом це мине. Мені просто треба перестати закохуватись, щоб не наступати знову на ті самі граблі.

Дивлюсь на годинник, та не встигаю відкинути цю ідею, як дістаю валізу і починаю скидати в неї свої речі.

- Не можу повірити, що ти це робиш, - Андрій тягне за собою мою валізу, і продовжує бубоніти, як стара бабця.

Спочатку, він хвилин десять намагався вмовити мене залишитись, потім перейшов на новий рівень, і почав розпинатись про те, яке я дурне дівчисько. Але час спливає, тому вирішивши, що висловити своє невдоволення він може і по дорозі, виштовхала його із номера.

Поки Андрій вкладає валізу у багажник, сідаю в автівку, щоб не засвітитись, якщо вийде хтось із нашої компанії. Вирішила, що напишу повідомлення Марині, коли буду в дорозі. Останні дні я і так мало бувала в готелі, тому моєї відсутності ніхто і не помітить. Саме цей момент обирає Слава, щоб вийти з ресторану, та ще й у супроводі милої дами, яка не зводить з нього очей. Білявка, пишні груди… наче дежавю.

Побачивши мене в авто він на мить зупиняється. На обличчі розтягується посмішка, яка так і кричить "Чого і слід було чекати". Наче я підтвердила його звинувачення в моїх стосунках з його братом. Відводить погляд, бере під лікоть свою супутницю і веде її в альтанку для курців. Дамочка починає сяяти від уваги і судячи по її губах щебече наче пташка. Дістає тоненьку цигарку і підкурює її, коли Слава блимає перед нею запальничкою.

Наче загіпнотизована, продовжую дивитись на них у кутове дзеркало і не можу відвести погляд. Вбираю в себе все, що можу, вдивляюсь, запам'ятовую. Темно карі очі, як два омути, пухкі вії, які наче пір'їнки здіймались кожного разу, коли він закочував очі від моєї чергової безглуздої витівки, і губи, смак яких я ввібрала назавжди.

Повернувшись в реальність, усвідомлюю, що машина заведена, а Андрій сидить поруч і уважно дивиться на мене.

- Ти впевнена?

Мабуть, мазохистка всередині мене ще жива, і чудово почувається, бо я знову повертаю погляд до новоспеченої парочки, і вимовляю: 

- Так, впевнена, - залишилось лише самій в це повірити.

Андрій виглядає розслабленим, але його настрій видають руки, що занадто міцно стискають кермо. Його погляд зосереджений, і я не наважуюсь заговорити першою.

- Що за цирк ви влаштували? - лякаюсь від його несподіваного запитання і прикладаю руку до серця. - Невже не можна було поговорити нормально? Розповісти те, що розповіла мені. Може не все, але достатньо, щоб він зрозумів.

Він серйозно вирішив мене повчати, наче малу дитину, та ще й з таким запізненням?

- Що зрозумів, Андрій? Ти бачив його обличчя, ти чув його слова, він вже все для себе вирішив. 

- Він вирішив не вірно. Ще вчора ти засинала в його ліжку, зранку зникла, потім виявилась без п'яти хвилин заміжньою, а на додачу з'явилась в компанії його брата.

- Згодна, виглядає все це не дуже добре. Але ж я хотіла розповісти йому все, хоч і не зобов'язана це робити, так само як і не зобов'язана звітувати про кожен свій крок. Я так більше не хочу.

- Знаєш, те що ми ідентичні близнюки, не так вже і весело. Особливо, коли це стосується дівчат. Хочеш вір, хочеш ні, але рано чи пізно, будь-якій дівчині стає цікаво, на скільки ми однакові.

Його слова добивають мене остаточно. Він зараз серйозно говорить про те, що я можливо зацікавилась ним, через його схожість з братом, і що Слава дійсно мав на увазі те що сказав?

- Створюючи вас, природа явно схалтурила і використала браковану копірку. Ви схожі лише обличчям, а зі спільного у вас тільки батьки. Ви ходите по-різному, по-різному розмовляєте та посміхаєтесь, ви навіть мовчите по-різному. Вас не можна порівнювати, тут або ти, або він.

- І ти хочеш сказати, що це не кохання в тобі зараз говорить? - здивовано посміхається, чим бісить мене ще більше. Психолог недороблений.

- Кохання? Та ми знайомі лише тиждень. Це просто констатація фактів, - мені ще довго доведеться повторювати це собі, щоб повірити.

- Як знаєш, - говорить зморено. - За останній тиждень поруч із тобою, він посміхався частіше, ніж за останні десять років. Те, як він ставився до тебе, як зачаровано дивився, я не бачив його таким дуже давно. Він був впевнений, що його захоплення не на тиждень і що ти та сама.

Я не помічала, щоб вони з братом вели душевні бесіди, та і не думаю, що Слава взагалі б ділився з кимось своїми думками. Тому мене не аби як дивують його слова, хоча це вже і не важливо.

- Ще вчора він був впевнений, а сьогодні що передумав? Я хочу бути тою самою і вчора, і сьогодні, і завтра. Я хочу бути впевненою, що я та сама назавжди. Я хочу, щоб мені довіряли, - останню фразу я майже викрикую.