Читати книгу - "Безсоння"

— Спасибі, Одро, — подякував Вайзер. — Ти не передумала повечеряти зі мною сьогодні увечері?

— Звичайно, ні, — відповіла дівчина. — А тепер, будь ласка, вимкни цей чортів гучномовець — я хочу дещо шепнути тобі на вушко.

Вайзер натиснув кнопку й, вислухавши, розсміявся до сліз — Ральфові вони здалися чудовими рідкісними перлинами. Потім, двічі цмокнувши в трубку, він поклав її на важіль. — Ось, усе залагоджено, — сказав Вайзер, вручаючи Ральфові маленьку білу картку з датою й часом прийому. — Четверте жовтня, не так уже близько, але більше Одра нічого не змогла зробити. Вона молодець. А ось візитівка Ентоні Форбеса — на той випадок, якщо ви захочете звернутися до нього.

— Дякую вам, — сказав Ральф, беручи картку. — Я так вам зобов’язаний.

— Єдине, чим ви мені будете зобов’язані, це ще одним візитом, щоб я знав, як ваші справи. Адже я особа зацікавлена. Знаєте, є лікарі, які взагалі нічого не прописують при безсонні. Вони беруться стверджувати, що ніхто ще не вмер без сну, але ж це не так.

Ральф подумав, що ця звістка має його налякати, але не відчув нічого подібного, принаймні в цю мить. Світіння й аури зникли — яскраво-сірі спалахи з очей Вайзера, коли дівчина щось говорила йому по телефону, були останнім видінням. Ральф уже починав вважати, що все це лише ментальні образи, спричинені комбінацією надзвичайної втоми і згадкою Вайзера про гіперреальність. Була ще одна причина для душевного піднесення — тепер у нього є призначення на прийом до людини, яка допомогла цьому чоловікові за подібних обставин. Ральф вирішив, що дозволить Гонгу колоти себе голками, доки не скидатиметься на дикобраза, якщо тільки це дасть йому можливість спати до сходу сонця. Але було ще й третє: сірі аури виявилися не такими вже й страхітливими. До певної міри вони були… цікавими.

— Люди постійно вмирають від недосипання, — говорив тим часом Вайзер, — хоча медекспертиза ставить заспокійливий діагноз: «Самогубство», замість того, щоб у графі «Причина смерті» написати: «Безсоння». Алкоголізм і безсоння мають багато спільного, але головне ось у чому: і одне, й інше — хвороба серця й розуму, і якщо їм дозволити безперешкодно розвиватися, зазвичай вони набагато раніше руйнують дух, аніж їм вдається знищити тіло. Тому люди справді вмирають від браку сну. Для вас це дуже небезпечний період, Ральфе, тому треба терміново подбати про себе. Якщо ви відчуєте себе по-справжньому зле, зателефонуйте Літчфілду. Ви мене чуєте?

Ральф поморщився:

— Гадаю, у цьому випадку я, швидше за все, подзвоню вам.

Вайзер кивнув, начебто нічого іншого й не очікував.

— Мій номер записаний під телефоном Гонґа, — сказав він. Здивувавшись, Ральф знову глянув на картку. Там справді був другий номер з позначкою «Д. В.».

— І вдень, і вночі, — сказав Вайзер. — У будь-який час, серйозно. Ви не потривожите мою дружину, ми розлучилися у 1983 році.

Ральф спробував заговорити, але не зміг — з горла вирвався лише хрипкий звук. Він ковтнув слину, намагаючись прочистити горло.

Вайзер, помітивши його старання, поплескав Ральфа по плечу:

— Тільки ніяких криків у магазині, Ральфе, інакше ви розполохаєте всіх покупців. Може, дати вам серветку?

— Ні, все вже гаразд. — Голос Ральфа був ще хрипким, але цілком чутним.

Вайзер критично оглянув Ральфа:

— Ще ні, але буде гаразд. — І величезна рука Вайзера ще раз поглинула долоню Ральфа, але тепер його це не турбувало. — А поки що постарайтеся розслабитися. І будьте вдячні за той сон, який у вас є.

— Добре. Ще раз спасибі.

Вайзер кивнув і відійшов до прилавка.

4.

Ральф пройшов повз ряд № 3, повернув ліворуч до великої виставки презервативів і вийшов на вулицю через двері з написом: «СПАСИБІ ЗА ПОКУПКУ В “РАЙТЕЙД”». Спочатку він не здивувався яскравості, від якої змушений був замружитися, — зрештою, був полудень, а в аптеці трохи темнувато. А потім Ральф розплющив очі, і серце мало не зупинилося у нього в грудях.

На обличчі його з’явився здивований вираз, майже шок.

Так міг би здивуватися першовідкривач-мандрівник, що подолав непрохідну сельву, коли б перед його зором зненацька з’явилося легендарне загублене місто або запаморочливе геологічне диво — брильянтова скеля чи, можливо, каскад водоспадів. Ральф зіперся на блакитну поштову скриньку при вході в аптеку. Подих і далі перехоплювало, а погляд метався довкола, поки його мозок намагався зрозуміти щойно отриману новину — одночасно дивовижну й жахаючу.

Видіння аур повернулося, але сказати це було однаково, що повідомити про Гаїті як про місце, де не потрібно носити пальто. Цього разу світло було всюди, шалене і яскраве, незвичне і прекрасне.

За все своє життя Ральф лише раз відчував щось схоже.

Улітку тисяча дев’ятсот сорок першого, коли йому щойно виповнилося вісімнадцять, він на попутках діставався з Деррі до свого дядька, що жив у Пугкіпсі, штат Нью-Йорк. Треба було подолати ще кілометрів шістсот п’ятдесят. Вечірня гроза на другий день його подорожі втомилася обганяти пілігрима, і Ральф заховався, де зміг — у скособоченому, немов підпилий гуляка, сараї на краю лугу. У цей день Ральф більше йшов пішки, ніж їхав, і тому одразу заснув міцним молодечим сном у занедбаному стійлі, перш ніж гуркоти грому розкололи потемніле небо.

Прокинувшись уранці наступного дня після тривалого чотирнадцяти годинного сну, він оглянувся навколо в цілковитому здивуванні, спершу навіть не розуміючи, де він. Він знав тільки, що це якесь темне місце, де приємно пахне, і що світ навколо перетворився на потоки сліпучого брильянтового світла. Потім Ральф згадав, як заховався в сараї, і раптом зрозумів, що це дивне видіння спричинене грою променів яскравого сонячного світла, що пробиваються крізь щілини в дерев’яному даху й стінах сараю… Тільки й того. І все-таки він просидів ще хвилин п’ять у мовчазному замилуванні, захоплений хлопчисько із соломинками у волоссі; він сидів з піднятою головою, милуючись тим, як золотаві порошини ліниво кружляють у сонячних променях. Тоді було таке відчуття, ніби він у храмі.

Зараз із ним відбувалося щось подібне, тільки вдесятеро потужніше.

Але найдивніше, що він не міг описати, що ж відбулося насправді і як саме змінився світ, ставши раптом таким прекрасним.

Так, і у предметів, і в людей — особливо в людей — з’явилися аури, — але цим чудеса не обмежувалися. Речі ніколи не були такими блискучими, такими незаперечно відчутними. Машини, телефонні будки, продуктові візки перед супермаркетом, контури житлових будинків на протилежному боці дороги —