Читати книгу - "Безсоння"

— Цілком можливо, що у вас певне ослаблення пам’яті, однак ширінка на штанях у вас застебнута, сорочка одягнена не навиворіт, і можу заприсягнутися, що якби я спитав, яке ваше друге ім’я, ви відповіли б одразу. Я зовсім не применшую ваших проблем — хто завгодно, тільки не я, — але прошу змінити ваш погляд на речі хоча б на хвилину. Подумати про ті сфери вашого життя, в яких ви як і раніше почуваєте себе чудово.

— Гаразд. Ці усвідомлені й послідовні сновидіння — чи вони просто свідчать про те, наскільки добре діють усі системи організму, щось на кшталт індикатора наявності бензину в машині, чи справді допомагають людині функціонувати?

— Ніхто не знає цього напевне, але, швидше за все, і перше і друге. На початку п’ятдесятих, коли лікарі ще вважали панацеєю барбітурати,[17] деякі вчені навіть намагалися довести, що здоровий сон, за який ми так боремося, зі сновидіннями взагалі ніяк не пов’язаний.

— І що?..

— Тести не підтвердили цю гіпотезу. Люди, які переставали бачити сни, або ті, чий сон постійно переривався, почали страждати від різних розладів не лише фізичного, але й психічного здоров’я, аж до втрати здатності як пізнавати світ, так і емоційно реагувати на зовнішні й внутрішні подразники. До того ж у них виникли проблеми зі сприйняттям,[18] такі, наприклад, як гіперреальність.

Позаду Вайзера, біля дальнього кінця стійки, чоловік читав «Деррі ньюс». Із-за газети визирала лише його маківка й руки, ліву прикрашав претензійний перстень. На першій сторінці виднівся великий заголовок: «ЗАХИСНИЦЯ ПРАВА НА АБОРТ ПОГОДИЛАСЯ ВИСТУПИТИ В ДЕРРІ НАСТУПНОГО МІСЯЦЯ».

Нижче й дрібніше зазначалося:

«Групи прихильників руху “Друзі життя” обіцяють організувати акції протесту».

У центрі сторінки красувалася кольорова фотографія Сьюзен Дей — доволі привабливої, зовсім не такої, як на плакаті у вітрині магазину Далтона. Там обличчя її здавалося невиразним, навіть трохи зловісним, тут же Сьюзен Дей була сяючою, із променистим поглядом. Довге з мідним вилиском волосся було відкинуте назад, відкриваючи обличчя. Розумні, проникливі темні очі.

Отже, Сьюзен Дей усе-таки приїжджає. Песимізм Гамільтона Дейвенпорта себе не виправдав.

Але те, що побачив Ральф потім, змусило його забути й про Дейвенпорт, і про Сьюзен Дей.

Навколо рук чоловіка, що читає газету, як і біля його маківки, почала збиратися сіро-блакитна аура. Але особливо яскравою вона здавалася навколо персня з оніксом. Аура не затуманювала — навпаки, прояснювала, перетворювала камінь на якусь подобу астероїда з фантастичного фільму…

— Що ви сказали, Ральфе?

— Га? — Ральф ледве відвів погляд від персня. — Не знаю… Хіба я щось говорив? Гадаю, я запитав, що таке гіперреальність.

— Надчуттєва сприйнятливість, — пояснив Вайзер. — Ніби ви, не вживаючи жодної хімії, подалися в ЛСД-мандри.[19]

— О… — простягнув Ральф, спостерігаючи, як яскрава сіро-блакитна аура почала формувати складні рунічні візерунки за допомогою того пальця, яким Вайзер підбирав крихти пирога. Спершу це було схоже на літери, написані інеєм… Затим на речення, прописані в тумані… Потім на дивні, зухвалі, здивовані обличчя. Ральф кліпнув, і все зникло. — Звичайно, звичайно. Але послухайте, Джо, якщо народні засоби не допомагають, як, утім, і патентовані препарати, і навіть можуть змінити все на гірше, замість того щоб допомогти, що ж тоді залишається? Нічого. Правильно?

— Ви будете доїдати? — запитав Вайзер, показуючи на тарілку Ральфа.

Морозне сіро-блакитне світіння, подібне на арабську літеру із сухого льоду, зірвалося з кінчика його пальця.

— Ні. Я не голодний. Візьміть, якщо хочеться.

Вайзер підсунув тарілку Ральфа до себе.

— Не варто здаватися так швидко, — сказав він. — Мені б хотілося, щоб ви ще раз зайшли в «Райт-Ейд», я дам вам кілька візитних карток. Раджу вам: дозвольте цим хлопцям спробувати.

— Яким хлопцям? — Ральф заворожено дивився, як Вайзер відкрив рота, щоб відкусити шматок пирога. Кожен зуб оточувало вогненно-сіре світіння. Пломби блищали як маленькі сонечка. Крихти пирога і яблучної начинки (спокійно, Ральфе, спокійно) теж світилися. Потім Вайзер закрив рота, і світіння зникло.

— Джеймсу Рою Гонґу та Ентоні Форбесу. Гонг займається акупунктурою, його кабінет на Канзас-стріт. А Форбес — це лікар, що володіє мистецтвом гіпнозу, він приймає на Гессер-стріт. І перш ніж ви назвете їх шарлатанами…

— Я так не скажу, — спокійно вимовив Ральф. Рука його потягнулася до Магічного Ока, яке він і далі носив під сорочкою. — Повірте, я цього не зроблю.

— Що ж, чудово. Я вам раджу спочатку звернутися до Гонґа. Голки трохи відлякують, але сама процедура майже безболісна. Поняття не маю, що це таке і як спрацьовує, зате коли два роки тому мені стало особливо зле, Гонг мені дуже допоміг. Форбес теж непоганий — так я чув, — але я віддаю перевагу Гонгу. Він дуже зайнятий, але я постараюся вам допомогти записатися на прийом. То що скажете?

Ральф побачив яскраве сіре світіння, завтовшки з нитку, що вирвалося з куточка ока Вайзера й скотилося вниз по щоці, мов справжнісінька сльоза. І це все вирішило.

— Я згоден.

Вайзер радісно пересмикнув плечима:

— Чудово! А тепер розплачуємося й забираємося звідси.

2.

На півдорозі до аптеки Вайзер зупинився, його увагу привернув плакат у вітрині. Ральф же тільки мигцем глянув на нього. Він уже бачив такий у вітрині магазину старого одягу.

— Розшукується за вбивство, — очужіло вимовив Вайзер. — Люди геть втратили розум.

— Так, — погодився Ральф. — Якби в нас були хвости, гадаю, більшість із нас днинськи ганялася б за ними, намагаючись відкусити.

— Огидна вигадка, — роздратовано сказав Вайзер, — але погляньте-но на це!

Щось було написане поруч із плакатом на запилюженому склі вітрини. Подавшись уперед, Ральф прочитав три коротких слова: «УБИТИ ЦЮ СУКУ». І далі стрілка, що вказувала на фото Сьюзен Дей.

— Господи, — прошептав Ральф.

— Та-а-ак, — погодився Вайзер. Діставши носову хусточку із задньої кишені штанів, він витер напис, залишаючи на склі яскраво-сріблистий слід, помітний тільки Ральфові.

3.

Пройшовши слідом за Вайзером у кінець аптеки, Ральф завмер на порозі кабінету Джо, не більшого від кабінки громадського туалету, у той час як Вайзер, осідлавши єдиний тут високий табурет, почав телефонувати в офіс Джеймса Роя Гонґа, акупунктуриста. При цьому він натиснув кнопку гучномовця, щоб Ральф міг стежити за перебігом розмови. Реєстратор у приймальні Гонґа (якась Одра, взаємини з якою у Вайзера були набагато тепліші, ніж того вимагали професійні рамки) спершу повідомила, що доктор Гонґ не зможе прийняти нового пацієнта до Дня подяки.[20] Ральф одразу знітився. Вайзер зробив заспокійливий жест долонею — «Хвилиночку, Ральфе», — а