Читати книгу - "Чарівна ти"

Цієї миті з’явився Тед і владно обійняв її за талію.

— Здається, комусь уже час до ліжка. — Він притягнув її до себе, настільки близько, що вона відчула його збудження через тонку тканину штанів.

Ось воно знову! Він примушує її до сексу. Через зростаюче роздратування Пенні була майже готова дозволити Тедові скористатися небезпечним шансом.

Наступного дня на шістдесят шостому поверсі в залі для засідань, куди вона стільки разів приносила безліч додаткових стільців, Пенні давала свідчення. Єдиним відсутнім працівником була Монік. Бідолашна Монік досі барикадувалася за дверима спальні. Крім Монік, Пенні зіткнулася віч-на-віч із помічниками та партнерами, куди оком не кинь. Їхні очікувальні погляди нишпорили по ній у пошуках брехні. Будь-який нервовий рух міг стати свідченням того, що вона бреше. Мікрофон вбирав її слова, коли вона описувала ту першу ніч, коли Максвелл спринцював її рожевим шампанським. Стенографістка нотувала її слова так само швидко, як і Макс.

Більшість її колег приголомшено слухали. Пороззявлювали роти, коли вона плутано описувала, як Максвелл гамселив її шийку матки задля болісних спазмів задоволення.

Періодично Бриллштейн вистрілював питаннями, провокуючи її.

— Міс Гарриґан, ви раніше казали, що містер Максвелл засунув вам у піхву цілу долоню. Як таке можливо?

Спогади шокували та схвилювали Пенні. Під прицілом поглядів своїх колег вона, затинаючись, відповіла:

— Не знаю.

— Не поспішай, люба, — підбадьорив її Тед. Підморгнув їй та підняв великий палець угору. — Ти чудово тримаєшся!

Безперестанку, безжалісно Бриллштейн продовжував:

— Ви припускаєте, міс Гарриґан, що ваша анатомія якимось особливим чином пристосована для подібних далекосяжних досліджень?

Пенні загальмувала.

— Іншими словами, ви запитуєте, чи я не повія?

— Я ставлю питання, — посміхнувся Бриллштейн, — чи якісь ваші унікальні можливості сприяли процесу дослідження? — Він промовив слово «унікальні» як образливе, брудне слово.

— Часом я мало не помирала, — відповіла Пенні. Вона намагалася не хвилюватися під його прискіпливим поглядом.

— Від болю? — Бриллштейн її ненавидів.

— Не зовсім. — Оскільки повсюди на неї витріщалися очі, єдиний безпечний вихід — дивитися на підлогу.

Бриллштейн змінив запитання.

— Ви пригадали, що містер Максвелл і до того проводив виснажливі еротичні дослідження…

Пенні розповіла присутнім усе, що пам’ятала про різних брахманів та куртизанок, яких згадував Макс. Описала Сивобороду Бабу, головну наставницю Максвелла, повідомила, що ця велична жінка мешкає прочанкою в Гімалаях, у печері. Саме там Максвелл її і знайшов. Пенні розповіла про те, як стара навчила свого учня-мільярдера еротичних технік, що відносилися ще до зачатків еволюції людини. Пенні не стала згадувати Кларіссу Хінд, не розповіла, як приречена пані президент спонукала Пенні також знайти та повчитися у цієї легендарної старої. Навіщо паплюжити пам’ять президента всім цим брудом?

І знов-таки втрутився Бриллштейн.

— Якщо мої запитання здаються вам, міс Гарриґан, ворожими, будь ласка, зрозумійте, що я дію лише задля вашої ласки. Адвокат, що захищатиме містера Максвелла, не буде з вами панькатися.

Пенні приготувалася дати гідну відсіч: розправила плечі, високо скинула підборіддя.

Бриллштейн скоса глянув на неї.

— Ви свідчите, що дозволили містеру Максвеллу анально стимулювати вас у залі шикарного французького ресторану? — Бриллштейн із задоволенням повільно підсмажував її. Поглядом робив розтин її тіла саме так, як безліч багатіїв-незнайомців на вечірках у Франції намагалися викрити її сластолюбні таємниці. Він, вочевидь, вирішив, що вона — несамовита німфа у ліжку.

Льодяним тоном Пенні відповіла:

— Ми з Максвеллом разом проводили дослідження. — Вона відчула, що він готується задіяти важку артилерію. Попри постійно працюючі кондиціонери, в залі засідань було спекотно, як у сауні. Чоловіки порозстібали комірці та послабили вузли краваток. Кілька жінок-компаньйонок, здавалося, розімліли від співчуття, обмахуючи себе юридичними документами, які тримали в руці.

— Чи відповідає дійсності той факт, — Бриллштейн звірився з нотатками, — що 17 квітня між сьомою та восьмою годинами вечора ви запевнили містера Максвелла, що насолоджувалися сорока сімома виразними оргазмами через те, що ви тепер називаєте «дослідження»?

Пенні завмерла. Це було правдою, але Бриллштейн жодним чином не міг дізнатися про цифри. Вона їх не згадувала. Він міг дізнатися такі подробиці в єдиному випадку — якщо порадився з Максвеллом. Від цієї думки їй стало моторошно: Бриллштейн таємно об’єднався з Максом.

Підбадьорений Бриллштейн наполягав на своєму.

— Цілу годину ваше серцебиття нараховувало в середньому сто вісімдесят ударів на хвилину. — Посилаючись на власні записи, він читав: — Швидкість дихання — сто дев’яносто один подих за хвилину. — Ці відомості він стовідсотково дізнався з Максових блокнотів. — Чи не вважаєте ви це гідною винагородою за свою участь у так званому «експерименті»? — Він самовпевнено посміхнувся, очі-ґудзики так і воліли, щоб вона почала заперечувати його припущення.

Не очікуючи на її відповідь, старший партнер клацнув кнопкою, якою була оздоблена кришка столу в залі засідань. Зі стелі відразу спустився екран. Інша кнопка оживила відеопроектор, із вбудованих динаміків почали лунати крики. На екрані з’явилося жахливо збільшене зображення оголеної жінки. Вона каталася на спині серед білих атласних подушок, пальці вчепилися в білі атласні простирадла. Поміж її стегон стирчала якась яскраво-рожева рукоятка. Коли оскаженілі здригання жінки погрожували вибити рожевий пристрій, у кадр потрапила рука чоловіка, якого не було видно на екрані. Вона притиснула пристрій на місце. На одному з пальців промайнув перстень з велетенським рубіном.

То була рука Макса. А на екрані — сама Пенні волала, немов сексуально розбещена дикарка.

— Міс Гарриґан, — з посмішкою дивлячись на екран, голосно спитав Бриллштейн, щоб було чутно навіть попри її рохкання, записане на касеті, — як же ви це поясните?

Пенні подивилася на Теда у пошуках підтримки, але він відвів погляд. Поставивши лікті на коліна, він закрив обличчя руками, у розпачі хитаючи головою.

Одна річ обговорювати процес експерименту, користуючись пишномовним юридичним стилем, а зовсім інше — власними очима бачити Пенні, яка несамовито борсається, мов дика тварина, вивергаючи вульгарні непристойності… Вона взагалі не нагадувала відданого, працьовитого науковця. Під час палаючої миті такого приниження, коли найвидатніші юридичні уми гадали, хто вона: зганьблена винахідниця або лише безсоромна блудниця, Пенні почула знайомий гуркіт. Голосне грюкотіння відбивалося відлунням від офісних будівель навкруги їхнього хмарочосу. На кришу двома поверхами вище збирався сідати гелікоптер.

Пенні навіть питати не було потреби. Вона знала, хто прилетів.

Відео зупинилося. Екран сховався у стелі.

— Панове, — звернувся Бриллштейн, — чи ми можемо продовжувати? Сьогодні ми маємо