Читати книгу - "Володар Перстнів"

Вожді. Аранарт (старший син Арведуї) 2106 р., Арагаел 2177 р., Арануїр 2247 р., Аравир 2319 р., Араґорн І † 2327 р., Араґлас 2455 р., Арагад І 2523 р., Араґост 2588 р., Араворн 2654 р., Арагад II 2719 р., Арассуїл 2784 р., Араторн ІІ 2848 р., Арґонуї 2912 р., Арадор † 2930 р., Араторн ІІ † 2933 р., Араґорн II, Ч. Е. 120 р.

Південна династія Спадкоємці Анаріона

Королі Ґондору. Еленділ (та Ісілдур) Анаріон † Д. Е. 3440 р., Менелділ, син Анаріона 158 р., Кемендур 238 р., Еаренділ 324 р., Анарділ 411 р., Осгогер 492 р., Ромендасіл І (Таростар) † 541 р., Турамбар 667 р., Атанатар І 748 р., Сіріонділ 830 р. За ним ідуть чотири «морські королі»:

Тараннон Фаластур 913 р. Він був першим бездітним королем, і після нього до влади прийшов син його брата Тарсір'яна. Еарніл І † 936 р., Кір'янділ † 1015 р., Г'ярмендасіл І (Кір'ягер) 1149 р. Ґондор сягнув вершини могутності.

Атанатар II Алкарін Славетний 1226 р., Нармасіл І 1294 р. Він був другим бездітним королем, і після нього до влади прийшов його молодший брат. Калмасіл 1304 р., Міналкар (регент 1240–1304 рр.), коронований 1304 року під іменем Ромендасіла II, помер у 1366 році, Валакар. При ньому в Ґондорі почалися перші міжусобиці.

Еддакар, син Валакара (спершу звався Вінітар'я), був скинутий у 1437 році. Кастамир Узурпатор † 1447 р. Елдакар повернувся на престол, і помер у 1490 році.

Алдамир (другий син Елдакара) † 1540 р. Г'ярмендасіл II (Віньяріон) 1621 р., Мінарділ † 1634 р., Телемнар † 1636 р. Телемнар і всі його діти померли під час моровиці, після нього до влади прийшов його небіж, син Мінастана, другого сина Мінарділа. Тарондор 1798 р., Телумехтар Умбардасіл 1850 р., Нармасіл II † 1856 р., Калімехтар 1936 р., Ондогер † 1944 р. Ондогер і два його сини загинули у бою. Через рік, у 1945 році, корону отримав непереможний полководець Еарніл, нащадок Телумехтара Умбардасіла, Еарніл II 2043 р., Еарнур † 2050 р. На цьому династія королів перервалася (поки в 3019 році її не відновив Елессар Телконтар). Королівством відтоді керували намісники.

Намісники Ґондору. Дім Гуріна: Пелендур 1998 р. Він керував упродовж року після падіння Ондогера і порадив Ґондору відхилити зазіхання Арведуї на корону. Воронділ Мисливець[13] 2029 р. Марділ Воронве «Стійкий», перший із правлячих намісників. Його спадкоємці перестали прибирати ельфійські імена.

Правлячі намісники. Марділ 2080 р., Ерадан 2116 р., Геріон 2148 р., Белеґорн 2204 р., Гурін І 2244 р., Турін І 2278 р., Гадор 2395 р., Барагір 2412 р., Діор 2435 р., Денетор І 2477 р., Боромир 2489 р., Кіріон 2567 р. У часи його правління роганці прийшли до Каленардону.

Галлас 2605 р., Гурін II 2628 р., Белектор І 2655 р., Ородрет 2685 р., Ектеліон І 2698 р., Еґалмот 2743 р., Берен 2763 р., Береґонд 2811 р., Брлектор II 2872 р., Торондир 2882 р., Турін II 2914 р., Турґон 2953 р., Ектеліон II 2984 р., Денетор II. Він був останнім із правлячих намісників, після нього до влади прийшов його другий син Фарамир, володар Емін-Арнену, намісник короля Егсессара, Ч. Е. 82 р.

(ііі) Еріадор, Арнор і Спадкоємці Ісілдура

«Еріадором у давнину називались усі землі між Імлистими та Синіми Горами; на півдні кордон проходив по ріках Сірий Потік і Ґландуїн, які зливалися біля Тарбада.

У часи розквіту Арнор охоплював увесь Еріадор, окрім земель за рікою Лун (Місячною) та земель на схід від Сірого Потоку та Шумної, де розташовані Рівенділ і Край Гостролиста. За Луном була країна ельфів, зелена та спокійна, куди люди не ходили; але на східному боці Синіх Гір жили і досі живуть гноми, особливо густо — на південь від затоки Лун, де вони мають копальні, які діють і нині. Через те їм було звично ходити на схід Великою Дорогою, що і робили вони ще задовго до того, як до Ширу прийшли ми. У Сірих Гаванях жив Кірдан Корабельник. Дехто каже, що він і зараз там живе і буде жити, доки Останній Корабель не відпливе на Захід. У часи королів більшість Високих Ельфів, котрі затримались у Середзем'ї, мешкала з Кірданом або у приморських землях Ліндону. Якщо і залишився хтось із них, то дуже їх мало».

Північне Королівство та дунадани

Після Елендіда й Ісілдура в Арнорі було вісім Високих королів. Після Еарендура через чвари між його синами королівство було поділене на три: Артедайн, Рудаур і Кардолан. Антедайн був розташований на північному заході й охоплював землю між Брендівинною та Місячною, а також землю на північ від Великої Дороги — аж до Грозогори. Рудаур знаходився на північному сході між Еттенським Нагір'ям, Грозогорою та Імлистими Горами, але також захоплював Клин між Сивою Криницею та Шумною. Кардолан лежав на півдні, його кордонами були Брендівинна, Сірий Потік і Велика Дорога.

В Артедайні рід Ісілдура не переривався, та в Кардолані й Рудаурі швидко занепав. Між королівствами часто спалахували чвари, що пришвидшило згасання дунаданів. Найголовнішим приводом для чвар було володіння Грозогорою та землею на захід від Брі. І Рудаур, і Кардолан прагнули володіти Амон-Сулом (г. Грозова), що височів на самому кордоні їхніх земель; у Вежі Амон-Сулу зберігався головний Палантир Півночі, а два інші знаходилися в Артедайні.

«На початку правління Малвегіла з Артедайну прийшла в Арнор біда. Бо в той час на Півночі, за Етгенським Нагір'ям, з'явилося королівство Анґмар. Його землі лежали на обох схилах Гір, і там зібралося багато злих людей, орків та інших потвор [Володаря тієї землі знали як Короля-Чаклуна, але тільки набагато пізніше стало відомо, що насправді він був ватажком Примар Персня, котрі прийшли на Північ, аби знищити дунаданів в Арнорі, скориставшись їхніми чварами, поки сильним був Ґондор.]».

У часи Арґелеба, сина Малвегіла, оскільки жодних спадкоємців Ісілдура не залишилося в інших королівствах, королі Артедайну знову заявили про свої права на весь Арнор. Їхню вимогу оскаржив Рудаур. Дунаданів там було мало, а владу захопив недобрий правитель горян, котрий перебував у таємній змові з Анґмаром. Тому Арґелеб почав укріплювати Грозогору; та він загинув у битві з Рудауром і Анґмаром.

Арвелеґ, син Арґелеба, з допомогою Кардолану та Ліндону