Читати книгу - "Що сказала бабця-ворожка?, Rada Lia"

Максим грубо потягнув Аню за ногу до себе.

— Відпусти! — скрикнула перелякана дівчина. Однак хватка чоловіка була міцною й вирватися не виходило.

— Вважаєш себе незамінною? — бризкаючи слиною прогарчав чоловік. — Та в мене таких, як ти… — й він клацнув пальцями, — тільки поклич. Всі ви там однакові.

— Справді? — не втрималася Аня й скептично підняла брову. — Ти ж клявся мені в коханні. Казав, що жити без мене не можеш. На колінах стояв. Забув?

Лють промайнула в очах чоловіка:

— Ах ти ж… — прошипів він, відпустивши ногу білявки. Чоловік обперся руками об стіни, тяжко дихаючи й намагаючись встати. В нього це погано виходило, оскільки його ноги підкошувалися. Тіло від великої кількості алкоголю не слухалося. Аня ж голосно заверещала й побігла назад до кімнати. 

Вона забігла за ліжко й з жахом в очах спостерігала, як чоловік повільно, хитаючись, підбирається до неї.

— Казала мені мати, — прошипів він, — що ти стала надто норовлива останнім часом, що тебе треба провчити, — він посміхнувся слинявою п'яною посмішкою.

Кров у венах Ані похолола. Вона озирнулася, але позаду неї було лише панорамне вікно, біля якого в іншій реальності вона була в цілковитій безпеці. «Я буду оборонятися, — подумала дівчина. — Я не дам з собою поводитися, як з мамою». Однак на противагу своїм словам вона зіщулилася й затремтіла. Їй було до чортиків страшно й соромно за те, що це зараз з нею відбувається.

Коли Максим дійшов до неї, паніка накрила її з головою. 

— Сюди йди! — він гнівно блискав очима.

П'яними й невпевненими рухами чоловік схопив її за лікоть й стиснув так сильно, що дівчина скрикнула від болю. Потім з силою швиргонув на ліжко. Аня впала на м'яку постіль. Чоловік насувався все ближче, замахуючись. Дівчина заплющила очі від страху, який паралізував її. По щоках потекли сльози. Однак удару не було. Вона почула гуркіт, наче щось впало. Аня обережно відкрила очі, побачивши чоловіка, що валявся п'яним на підлозі. За хвилину він голосно захропів. 

Нервово схлипуючи та трясучись, вона перелізла через постіль й з іншого боку проскочила у відкриті двері. Білявка побігла до другої кімнати, де заперлася зсередини. Якийсь час вона просто сиділа, зіщулившись на дивані. Та потім сльози потекли вже потужнішим потоком з її очей. Вже за хвилину вона опухла, наче дівчину й справді били. Обличчя почервоніло й стало схожим на томат.

«Не плач, — подумки вмовляла себе Аня, розглядаючи синець на лікті. — Він же не вдарив тебе». Однак від цього аргументу їй не полегшало й сльози знову полилися з її очей. В них було все — втрачені ілюзії, загублене назавжди кохання й почуття провини за те, що дозволяє з собою так поводитися. 

— Яка я була дурепа, — прошепотіла тихо схлипуючи. — Навіщо я проміняла спокійного люблячого чоловіка на оце от?

Вона поглянула на двері, за якими в іншій кімнаті хропів Максим й знову заплакала. Ніс заклало. Очі стали схожими на дві вузенькі щілинки. Дівчина майже нічого не бачила, горло боліло.

— Ну чому, — знов прошепотіла, — чому ти не сказав, що ти мене любиш? Я ж думала, що тобі байдуже до мене…

Прокинулася Аня від гучного стукоту у двері.

— Аня відкривай, — почула вона стурбований голос чоловіка, — чого заперлася?

Дівчина заклякла й перестала подавати будь-які ознаки життя. Білявка навіть почала тихіше дихати та намагалася не ворушитися.

— Що з тобою, зайчику? — здавалося, що Максим був здивований. — Перестань так поводитися. Я знаю, що ти тут. Он твоя сумочка і босоніжки в коридорі. Та й двері до кімнат запираються тільки зсередини.

Аня зітхнула. Це й справді виглядало трохи дивно. Та виходити до чоловіка було лячно. Нарешті, озброївшись пластиковим ліхтариком, що лежав у шухлядці письмового стола, вона відкрила двері.

На порозі стояв ошелешений Максим й витріщався на Аню, як баран на нові ворота.

— Все нормально? —  він дивився на дружину, наче в одну мить вона втратила розум.

— Ні, не нормально! — вигукнула дівчина, розмахуючи ліхтариком. — Нічого не нормально. Ти приперся вчора вночі й знову наставив мені синців!

Вона демонстративно показала ліктя. 

— Цього разу я точно йду від тебе!

Вона швидко побігла збирати речі, однак Максим її зупиняти не став. Він мовчки пройшов у кімнату, де провів ніч й сів на ліжко, похиливши голову й підперши її руками. Якийсь час він мовчав, слухаючи як дружина збирається, а потім тихо промовив:

— Ти мені звичайно ж не повіриш та я нічого не пам'ятаю зі вчорашнього вечора.

Аня лиш мугикнула в коридорі.

— Я пам'ятаю, що Юрчик святкував придбання нової машини й запросив усіх нас до ресторану. Втім мої спогади закінчуються на тому моменті, коли ми випили третю чарку коньяку у Французькому дворі…

Він замовк, навіть не намагаючись виправдатися. Максим провів рукою по чубові й заскрипів зубами:

— Так просто вийшло. Я цього не планував.

Аня вибухнула:

— Навіть якщо це правда, а я не вірю жодному твоєму слову, ти обіцяв мені не пити більше. Ти клявся, що пальцем мене не зачепиш!

— Вибач, — тихо промовив Максим. — Ти — остання людина, яку я б хотів скривдити.

Білявка знов мугикнула. Та коли вона рішуче підійшла до дверей, її знов охопили сумніви: «Що як він каже правду? В цій реальності, я все одно не можу бути з Богданом — він закоханий в іншу. Повернутися назад в мене шансів майже немає. А Максим так старається заради мене. Він пішов проти матері, винайняв квартиру, щиро клянеться в коханні й виконує всі забаганки. Що як він мене справді кохає, а вчорашній вечір — це ще одна випадковість? — їй стало страшно, що вийшовши за двері, вона залишиться ніде й ні з ким, на самоті, втративши все, що було. — Та і що я мамі скажу? Після всього того, що вона перенесла — побиття ногами, виганяння з дому, постійна пиятика й зради. Що він один раз схопив мене за лікоть?» На мить їй здалося, що причина, щоб зруйнувати десятирічний шлюб є не переконливою й вона буде виглядати цілковитою дурепою в очах знайомих і друзів, якщо зараз вийде за поріг.