Читати книгу - "Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт"

— Вельми вдячний за вашу гостинність, — сказав я, вклоняючись. — Я — Крістоф Моран, студент правничих наук, прямую з Тура додому, до батькового маєтку, що неподалік Мулена. Я теж кохаюся у книгах, і ніщо не втішило б мене більше, ніж привілей оглянути таку багату та цікаву книгозбірню, як та, про яку ви говорите. 

Коли я поїв, ми одразу ж заходилися обговорювати класиків, цитувати й завершувати один за одним уривки з творів латинських, грецьких і християнських авторів. Мій господар, як я невдовзі переконався, був ученим у вельми незвичних царинах знань, його глибока ерудиція поєднувалася з близьким знайомством із стародавньою та сучасною літературою. Порівняно з його знаннями мої власні скидалися на знання найпослідущішого початківця. Зі свого боку, він був такий добрий, що похвалив мою далеку від досконалості латину, і до того часу, як я спорожнив пляшку червоного вина, ми вже вільно теревенили, неначе давні друзі. 

Моєї втоми як і не було — нині її змінило незвичайне відчуття добробуту, затишку, поєднане зі жвавістю та гостротою розуму. Тож, коли абат запропонував відвідати книгозбірню, я охоче погодився. 

Він попровадив мене довгим коридором, обабіч якого були розташовані келії братів ордену, тоді узяв чималого латунного ключа, якого носив на своєму паску, та відімкнув ним двері до великої кімнати з височенною стелею та кількома глибоко посадженими вікнами. І справді, він анітрохи не перебільшив багатства бібліотеки, адже довгі полиці були вщерть заповнені книгами, і ще чимало томів були поскладані високими стосами на столах і купами тулилися по кутках. Були там і сувої папірусу, пергаменту та велені; дивні візантійські та коптські біблії; давні арабські та перські манускрипти, оправи яких були прикрашені рослинними орнаментами або всіяні коштовними каменями; було там і безліч інкунабул114, які зійшли з найперших друкарських верстатів; і незчисленні монастирські копії творів давніх авторів, оправлені у дерево та слонову кістку, багаті оздоби й тиснені літери яких вже самі собою були витворами мистецтва. 

З любовною та педантичною дбайливістю приносив абат Ілер том за томом, аби я їх переглянув. Чимало тих книг я ніколи раніше не бачив, а деякі були мені геть невідомі — ані своєю славою, ані за поголосками. Ілера, вочевидь, неабияк втішили моя збуджена цікавість і щирий захват, адже зрештою абат натиснув якусь приховану пружину в одному з бібліотечних столів і витягнув із нього довгу шухляду, в якій, як він мені сказав, зберігалися деякі скарби, які він волів показувати на повчання та втіху лише небагатьом, про саме́ існування яких ченці й гадки не мали. 

— Отут, — провадив абат далі, — три оди Катулла115, яких ви не знайдете у жодному із будь-коли виданих зібрань його творів. А тут — оригінальний манускрипт Сапфо116, повна копія поеми, що дійшла до загалу лише у вигляді коротеньких уривків; отут — дві втрачені Мілетські117 оповідки, тут — лист Перікла118 до Аспасії119, ось — незнаний загалові діалог Платона та давньоарабська праця з астрономії невідомого автора, в якій той викладає теорії, що на багато років випереджають у часі теорії Коперніка. І, насамкінець, отут — твір, який має дещо недобру славу: книга «Histoire d’Amour», написана Бернаром де Вальянкером120, яка була знищена відразу після публікації і з усього накладу якої залишився лише ще один відомий примірник. 

Зі змішаними відчуттями святобливості й цікавості роздивлявсь я ті нечувані скарби, які мені показував абат, аж ось в одному куті шухляди побачив я щось схоже на тоненький зшиток у палітурці з темної шкіри. Я наваживсь його підняти й побачив, що то рукопис, і складався він лише з кількох аркушів, рясно змережаних давньофранцузькою мовою. 

— А що тут? — запитав я, підводячи погляд на Ілера, обличчя якого, на мій подив, раптово набрало журливого та неспокійного виразу. 

— Ліпше було б не питати, сину мій. — Промовляючи так, він перехрестився, і голос його більше не був густим і приємним, а залунав різко, схвильовано та сповнився скорботної бентеги. — Прокляття лежить на сторінках, які ви нині тримаєте у руках своїх: лихе закляття, згубна сила долучена до них, і той, хто насмілиться у них вчитатися, наразить звідтоді свої душу й тіло на жахливу небезпеку. — Говорячи так, він забрав у мене тоненьку книжечку і повернув її до шухляди, а зробивши се, знову ревно перехрестився. 

— Але ж, отче, — наважився заперечити я, — як таке може бути? Яку небезпеку можуть містити кілька аркушів пергаменту? 

— Крістофе, існують речі, що лежать поза межами вашого розуміння, речі, знання про які не піде вам на користь. Могутність Сатани виявляється по-різному та у різноманітні способи; існують й інші спокуси, ніж спокуси сього світу та плоті, існує чимало зла, яке є не менш витонченим, аніж невідпорним, існує прихована єресь і чорні чари, відмінні від тих, які застосовують чаклуни. 

— Про що ж то йдеться на тих сторінках, якщо у них ховається така потаємна небезпека, така нечиста сила? 

— Я забороняю вам запитувати. — Абат мовив сі слова тоном, в якому звучали така велика суворість та остаточність, що враз віднадив мене від подальших розпитувань. 

— Для вас, мій сину, — провадив він далі, — небезпека була б удвічі більша, адже ви — юнак палкий і сповнений бажань та допитливості. Повірте мені, краще вам забути, що ви колись бачили сей рукопис. — Він зачинив приховану шухляду, і журливий та неспокійний вираз його обличчя змінила колишня добросердість. 

— А зараз, — сказав він, обертаючись до однієї з книжкових полиць, — я покажу вам копію твору Овідія, що колись належала поетові Петрарці. 

Ілер знову зробився приємним ученим мужем, доброзичливим, товариським господарем, і стало мені очевидно, що у розмові він вже більше не згадуватиме того таємничого рукопису. Одначе дивна абатова бентега, ті темні та жахливі натяки, якими він був прохопився, ті непевні та жаскі вислови, в яких він сформулював свою заборону, — усе те послугувало лише тому, що пробудило в мені найнесамовитішу цікавість; і хоч я й вважав, що ця настирлива ідея була геть нерозважливою, одначе решту вечора не міг думати ні про що інше. Я висловлював належний захват інкунабулами, які Ілер так обережно знімав з верхніх полиць, аби мене втішити, а тим часом у моєму мозку нескінченною ходою проминали розмисли найрозмаїтіших ґатунків — фантастичні, нісенітні, обурливі, сміховинні, страхітливі. 

Урешті-решт, вже ближче до півночі, абат попровадив мене до кімнати — кімнати, що призначалася виключно для відвідувачів і була сповнена різноманітних вигод. В її драпуваннях, килимах і ліжку, встеленому пухкою стебнованою ковдрою, вгадувалася справжня розкіш, навряд чи дозволена у келіях ченців або навіть у покоях самого