Читати книгу - "Казино «Руаяль», Ян Ланкастер Флемінг"

Дівчина хоробро продовжила, незважаючи на відсутність реакції з його боку.

— Лікар вважає, що скоро вам дозволять встати. Я подумала... я подумала, можливо, згодом ми могли б з’їздити туди разом. Лікар каже, що морські купання будуть вам на користь.

Бонд хмикнув.

— Тільки Богові відомо, коли я знову зможу купатися, — сказав. — Лікар верзе нісенітниці. Та й коли дійде до такого черга, мені краще робити це наодинці. Не хочу нікого жахати. Не кажучи про все інше, — він кинув красномовний погляд на простирадло. — Моє тіло — мішанина синців та порізів. А ви розважайтеся, нема потреби себе обмежувати.

Веспер уразили несправедливість та гіркота його слів.

— Вибачте, — пробурмотіла вона. — Я просто думала. .. Я намагалась... — її очі налилися сльозами. Вона глитнула. — Я просто хотіла... вас підтримати.

Її голос зірвався. Вона жалібно подивилася на Бонда, а коли побачила в його очах лише осуд, не витримала, затулила обличчя руками і розридалася.

— Вибачте, — мовила приглушено голосом. — Мені дуже шкода, — однією рукою вона намацала в сумочці носовичок. — Це моя вина, — вона приклала хусточку до очей, — я розумію...

Нарешті Бонд зласкавився. Він витягнув з-під простирадла забинтовану руку і поклав на коліно дівчини.

— Усе гаразд, Веспер. Прошу вибачити, я повівся грубо. Це від заздрощів, що ви ніжитеся на сонечку, а я прикутий до ліжка. Тільки-но здоров’я поліпшиться, обов’язково поїдемо з вами на той пляж. Ви праві, саме це мені й потрібно. Буде чудово опинитися на свободі.

Веспер вдячно потиснула йому руку, піднялася та підійшла до вікна. З хвилину приводила себе до ладу, потім повернулася до ліжка.

Бонд з ніжністю дивився на неї. Як усі суворі, загартовані життям чоловіки, він був схильний до сантиментів. До того ж Веспер дуже вродлива і його приваблювала. Він вирішив не травмувати її запитаннями.

Джеймс пригостив дівчину сигаретою, і деякий час вони базікали про візит начальника підрозділу «С» та про реакцію Лондона на розгром Ле Шифра.

Із її слів Бонд зрозумів, що кінцева мета операції досягнута блискавично. Цю історію в подробицях смакували в усьому світі, а журналісти провідних англійських і американських газет ринули до Руаяля у спробі розшукати ямайського мільйонера, який розорив Ле Шифра за картярським столом. Вони вийшли на Веспер, але вона скерувала їх хибним шляхом. За її словами, Бонд сказав, що збирається в Канни та Монте-Карло спробувати й там щастя. Погоня перемістилася на південь Франції. Матіс за допомогою поліції позамітав усі сліди, і газетярам не лишилося нічого іншого, як зосередитися на страсбурзьких аспектах розтрати й паніці у лавах французьких комуністів.

— До речі, Веспер, — сказав Бонд через деякий час, — що саме сталося, коли ви залишили мене у нічному клубі? Я бачив лише момент викрадення.

І він кількома словами переказав їй сцену біля казино.

— Напевне, я просто розгубилася, — винувато відповіла Веспер, відводячи очі. — Не побачивши Матіса у вестибюлі, вийшла на ґанок, і портьє запитав, чи я, бува, не міс Лінд, а тоді сказав, що чоловік, який надіслав записку, чекає на мене в машині біля сходів. Мене це чомусь не здивувало. Ми з Матісом були знайомі лише кілька днів, і я не знала, як він працює, отже, просто підійшла до авто. Воно стояло праворуч у затінку. Тільки-но наблизилася, Ле Шифр зі своїми поплічниками вискочили з-за сусідніх машин і задерли сукню мені на голову.

Веспер зашарілася.

— Прийом нібито дитячий, — вона кинула винуватий погляд на Бонда, — але страшенно ефективний. Одразу стаєш безпорадною полонянкою і, хоча я кричала, не думаю, що мене почули. Звісно, я брикалась із усіх сил, але даремно, бо нічого крізь тканину не бачила, а руками допомогти не могла. Немов зв’язане курча. Мене підхопили і засунули на заднє сидіння. Я пручалась як могла, і коли машина рушила, вони намагалися зав’язати вузол на сукні над головою, тоді я вивільнила руку і викинула сумочку через вікно. Сподіваюся, це допомогло.

Бонд кивнув.

— Я діяла інстинктивно. Подумала, що ви не знатимете, що трапилось, і мені стало страшно. Тож зробила перше, що спало на думку.

Бонд розумів, що метою зловмисників був саме він, і якщо б Веспер не викинула у вікно сумочку, це зробив би Ле Шифр, як тільки він вийшов на сходи.

— Звісно, це допомогло, — відгукнувся Джеймс, — але чому не подали жодного знаку, коли після аварії мене захопили і кинули в машину, а я з вами заговорив? Я дуже хвилювався. Подумав, що вас оглушили.

— Здається, я знепритомніла, — пояснила Веспер. — Від нестачі повітря зомліла, а коли отямилася, вони прорізали дірку в сукні. Я була напівнепритомна і погано пам'ятаю, як опинилася на віллі. Тільки коли ви кинулися до мене по коридору, зрозуміла, що вас також схопили.

— Вони вас не скривдили? — запитав Бонд. — Чи, може, чіплялися, поки мене катували?

— Ні, — заперечила Веспер. — Вони кинули мене на крісло. Пили і грали в карти — здається у «белот» — а потім заснули. Гадаю, саме тому агентові СМЕРШу і вдалось з ними розправитися. Вони зв’язали мені ноги і посадили в крісло обличчям до стіни. Я не бачила, хто то був, але чула дивні звуки. Думаю, завдяки їм і опам’яталася. Почула, наче тіло падає з крісла на підлогу, кроки, що віддалялися, клацання дверей. Далі — нічого, поки за кілька годин у будинок не увірвалися поліцейські з Матісом. Я майже увесь час була немов у напівсні. Не знала, що вони роблять із вами, — її голос затремтів, — хоча одного разу мені здалося, що чула крик. Немов здалеку. Думаю, то був крик. Але тоді вважала, що то галюцинації.

— Боюся, то була не галюцинація, — відгукнувся Бонд. Веспер торкнулася його руки. Її очі були повні сліз.

— Це жахливо, — мовила. — Те, що вони накоїли з вами. Це моя вина. Якби я тільки... — вона закрила обличчя руками.

— Усе нормально, — заспокоїв її Бонд. — Нічого плакати над розлитим молоком. Усе закінчилось, і, слава Богу, вас не скривдили, — він поплескав дівчину по коліну. — Вони збиралися зайнятися вами, тільки-но впораються зі мною. Нам є за що подякувати СМЕРШу. Гаразд, забудьмо про це! Вашої вини тут точно нема. Будь-хто спіймався б на ту вудочку. Усе в минулому,