Читати книгу - "Казино «Руаяль», Ян Ланкастер Флемінг"

Ця совість — лукавий дідуган, ще й старезний. Такий старезний, як та родина мавп, де він уперше з’явився. Треба добре покумекати, як розв’язати цю проблему, а то маємо шанс спаскудити усе задоволення. Звісно, спершу треба прибрати того дідугана, тож доведеться добряче пововтузитися. Буде нелегко, але якщо поталанить, переплюнемо самого Ле Шифра.

Для тебе, любий Джеймсе, усе просто. Почни зі звільнення. Блискуча ідея, і найкращий старт нової кар’єри. Простіше не буває. У кожного в кишені має бути граната звільнення. Треба лише витягнути чеку — і проробиш величезну діру в безпеці своєї країни і заразом у власній совісті. Вбивство й самогубство одним махом! Чудово! Яка важка, але шляхетна справа! Що ж до мене, то маю негайно взятися до роботи на благо нашого нового починання.

Він поглянув на годинник.

— Чудово, початок покладено. Я вже на півгодини спізнився на зустріч з начальником поліції, — Матіс розсміявся і звівся на ноги. — Я добре розважився, любий Джеймсе. Тобі слід спробувати виступати на естраді. Тепер щодо тієї маленької проблеми, як відрізнити поганих хлопців від гарних, лиходіїв від героїв і тому подібне. Звісно, теоретично ця проблема нетривіальна. Розгадка полягає в особистому досвіді, неважливо — китаєць ти чи англієць.

Біля дверей Матіс зупинився.

— Визнаєш, що Ле Шифр скривдив тебе, і якби ти зустрів його зараз, то вбив би без найменшого сумління? Що ж, коли повернешся до Лондона, виявиться: є чимало інших Ле Шифрів, які тільки й чекають, як знищити тебе, твоїх друзів, твою Батьківщину. М. розповість тобі про них. І тепер, коли ти натрапив на справжнього лиходія, розумієш, наскільки підступним буває зло, й боротимешся з ним, щоб захистити себе та людей, які тобі дорогі. Ти не зволікатимеш, вагаючись, бо знаєш, що то за люди і на що вони здатні. Можливо, станеш розбірливішим у виборі завдань, аби бути точно впевненим, що мішень, яку тобі пропонують, по-справжньому чорна. Таких чорних мішеней насправді хоч греблю гати. Тобто роботи — непочатий край, і ти її виконуватимеш. А коли закохаєшся, споважнієш, заведеш дружину та дітей, про яких треба буде дбати, виконувати її стане ще простіше.

Матіс відчинив двері й уже з порога сказав:

— Оточи себе живими людьми, Джеймсе. За них простіше битися, ніж за абстрактні принципи, — він посміхнувся. — Тільки не зрадь себе — сам раптом не стань людиною. Інакше втратимо відмінного робота.

І, махнувши рукою на прощання, зачинив двері.

— Гей! — крикнув Бонд.

Але кроки Матіса швидко вщухли у кінці коридору.

ВЕСПЕР

Наступного дня Бонд попрохав, щоб його провідала Веспер. Раніше бажання бачити її не виникало. Казали, що вона щоденно навідується до лікарні та розпитує про його стан, передавали від неї і квіти. Бонд квітів не любив, тож попросив сиділку віддавати їх іншим пацієнтам. Після другого випадку букетів більше не приносили. Бонд не намагався образити Веспер, просто терпіти не міг жіночі атрибути довкола себе. Йому здавалося, що квіти потребували взаємної подяки тому чи тій, хто їх подарував, або натякали на деяку симпатію та ніжність, і Джеймса це втомлювало. Він ненавидів телячі ніжності, від них у нього починався приступ клаустрофобії.

Сама думка, що доведеться пояснювати все це Веспер, засмучувала, як бентежила необхідність поставити кілька запитань щодо останніх подій, котрі його насправді турбували. Її відповіді вочевидь виставлять її дурепою. Але він мав надати М. повний звіт про операцію, в якому не бажав виставляти Веспер у поганому світлі. Це могло позбавити її роботи.

Проте, мав визнати Бонд, він сам уникав відповіді на найболючіше питання.

Лікар не раз обговорював із Джеймсом поранення. І щоразу наголошував, що ніяких наслідків для здоров’я жорстока екзекуція не матиме. Він обіцяв, що здоров’я Бонда відновиться повністю і жодна функція організму не буде порушена. Однак власні спостереження та відчуття не надавали оптимізму. Синці й набряки нестерпно боліли, тільки-но закінчувалася дія знеболювальних. Але найбільше постраждав його гонор. Година в кімнаті з Ле Шифром змусила повірити у неминучість власної імпотенції. Це залишило глибоку рану в душі, яку не могли загоїти лікарі.

Від того дня, коли Бонд уперше зустрів Веспер у барі «Ермітаж», вона викликала бажання, приваблювала його і, якби тоді, в нічному клубі, події розвивалися за іншим сценарієм, якби Веспер зробила крок назустріч, не було б викрадення, а вечір вони б закінчили в одному ліжку. Навіть згодом, у «Сітроені», дорогою до вілли, коли, Бог свідок, у нього і без неї турбот вистачало, її непристойна нагота викликала сильне сексуальне бажання.

Тепер, коли Бонд міг побачити її знову, йому стало страшно. Страшно, що його тіло та душа не відгукнуться на її чуттєву красоту. Страшно, що не відчує пробудження бажання близькості й кров не заграє у жилах. Він розцінював цю першу після викрадення зустріч як свого роду тест, відповіді на який намагався уникнути. Оце була істинна причина, чому він вирішив почекати й відтягнув їхню зустріч на тиждень. Бажав би відтермінувати її ще, але треба писати звіт про операцію, і тепер будь-якого дня з Лондона мав прибути емісар, щоб отримати повну картину з усіма подробицями, отже, нинішній день був нічим не кращим за завтрашній, і якщо Бонду судиться дізнатися найгірше, час нічого не змінить.

На восьмий день він нарешті виказав бажання побачити Веспер, коли, прокинувшись зранку, відчув себе посвіжілим та відпочилим.

Невідомо чому Джеймс очікував побачити дівчину блідою та хворобливою після випробувань, що випали на її долю. І зовсім не сподівався побачити високу засмаглу красуню в кремовій шовковій сукні з чорним поясом, яка весело упурхнула в кімнату, чарівно усміхаючись.

— Боже правий, Веспер! — мовив Бонд та незграбно помахав рукою. — Виглядаєте ви абсолютно приголомшливо. Пригоди вам на користь. Звідки такий розкішний загар?

— Відчуваю страшенну вину, — відповіла дівчина, підсідаючи поруч, — але поки ви лежали тут, я щодня ходила на пляж. Лікар прописав сонячні ванни, і мій бос не заперечив, отже, я подумала: якщо сидітиму цілими днями в номері, вам це не допоможе. Тож знайшла прекрасний пляж, беру зі собою ланч та книгу і не повертаюсь в місто до вечора. У тому напрямку курсує автобус, ще трохи по дюнах — і ви на місці. Намагаюся не звертати уваги на той факт, що це по дорозі на ту віллу, — її голос затремтів.

При згадуванні інциденту очі Бонда