Читати книгу - "Гепард, Джузеппе Томазі ді Лампедуза"

Там на нього вже стоячи чекав дон Калоджеро, низенький, плюгавий, погано виголений, і коли б не розумний погляд його маленьких очиць, то він справді скидався б на шакала. Але князь сприйняв цей погляд як вияв лукавства, адже всі розумові зусилля дона Калоджеро були спрямовані на матеріальну ціль, на відміну від тих абстрактних висот, до яких змагав ум князя. Дон Калоджеро був позбавлений однієї якості, яка у князя була вродженою: він не вмів одягатися відповідно до обставин і гадав, що виявив неабияку кмітливість, прийшовши в чорному. У нього був такий же траурний вигляд, як і в отця Пірроне; але в той час, як останній вмощувався тихенько в кутку з тим незворушно байдужим виглядом, який буває у священиків, які не хочуть втручатися в мирські діла, обличчя дона Калоджеро виражало таку нетерплячість, що на нього боляче було дивитися. Розмова почалася з тієї перестрілки загальними фразами, яка передує великим словесним битвам. Проте дон Калоджеро скоро не витримав і перейшов у наступ:

— Ваша вельможносте, ви, здається, одержали добрі новини від дона Танкреда?

У ті часи мер маленького містечка мав можливість негласно переглядати пошту, і цілком ймовірно, що дона Калоджеро зацікавив незвичайно елегантний конверт Танкреда. Від думки про це в серці князя раптом спалахнув гнів, але він вчасно стримався.

— Ні, доне Калоджеро, ні. Мій небіж просто збожеволів…

Князі мають свою богиню-захисницю. Її звати Добре Виховання, і вона часто приходить на поміч гепардам, стримуючи їх від необачних кроків. Але їй треба платити велику данину. Як Афіна Паллада втрутилася, приборкуючи нестриманість Одіссея, так і богиня Добре Виховання явилася дону Фабріціо, стримуючи його від кроку в безодню; але за це спасіння він мусив заплатити, висловившись прямо хоча б раз у житті. Без жодної паузи, цілком невимушено він завершив фразу:

— …збожеволів від кохання до вашої дочки, доне Калоджеро. Вчора я одержав від нього листа.

На обличчі мера не здригнувся жодний м’яз. Та за мить губи його розтятися в ледь помітній посмішці, і він почав пильно розглядати стрічку на своєму капелюсі. Отець Пірроне уважно дивився на стелю, немов боявся, що вона ось-ось упаде. Князь спохмурнів: ця стримана мовчанка означала, що, всупереч його марнолюбним сподіванням, новина нікого не приголомшила. Проте, помітивши, що дон Калоджеро збирається щось сказати, він відчув, як у нього відлягло од серця.

— Я знав про це, ваша вельможносте. Їх бачили, як вони цілувалися у вівторок двадцять п’ятого вересня, напередодні від’їзду дона Танкреда, у вашому парку, біля фонтану. Зарості там не такі вже й густі, як декому здається. Я цілий місяць чекав певних пропозицій від вашого небожа і вже навіть збирався завітати до вас, щоб довідатись, які в нього наміри.

Князеві здалося, що на нього напав рій роздратованих ос. Спочатку — як це цілком природно для здорового ще мужчини — він відчув спалах ревнощів: Танкред уже звідав смак цих вишневих губ, таких недосяжних для нього. Але за мить його пойняло почуття гострого приниження: він опинився в становищі обвинувачуваного саме тоді, коли вважав себе провісником добрих новин. До цього всього князь раптом відчув і глибоку досаду; так часто трапляється з тими, хто тривалий час тішив себе ілюзіями, гадаючи, що контролює хід подій, але раптом виявив, що найважливіші події відбуваються незалежно від нього.

— Не треба плутати ролей, доне Калоджеро. Не забувайте, що це я вас покликав. Я хотів показати вам учорашнього листа від мого небожа, в якому він заявляє про свою пристрасть до вашої дочки, пристрасть… — князь затнувся: адже важко обдурити людину з таким проникливим поглядом, як у мера, — шаленість якої видається мені надто несподіваною. В кінці він доручає мені просити у вас руки синьйорини Анджеліки.

Дон Калоджеро далі був незворушний; отець Пірроне перестав досліджувати стелю і став схожий на мусульманського святого — сплівши чотири пальці правої руки з чотирма пальцями лівої, він крутив великі пальці один навколо другого, змінюючи щоразу напрям їх руху з фантазією справжнього хореографа. Мовчанка затягувалась, і князь врешті не витримав:

— А тепер, доне Калоджеро, я хочу, щоб ви повідомили мене про свої наміри.

Мер, який не одривав погляду від оранжевої торочки на бильцях князевого крісла, затулив на мить очі рукою, але одразу ж опустив її і глянув на дона Фабріціо. В його очах світилася здивована наївність — цей миттєвий жест немов зовсім змінив їх вираз.

— Пробачте, князю, — з того, що мер не сказав «ваша вельможносте», дон Фабріціо зрозумів, що все йде як слід. — Ця незвичайна новина зовсім приголомшила мене. Але як цілком сучасний батько, я не зможу дати вам певної відповіді раніше, ніж запитаю цього ангела, що сповнює радістю нашу домівку. Це, звичайно, не означає, що я хоч на мить відмовляюсь од священних батьківських прав. Мені відомо, що діється в серці і в помислах Анджеліки, і я гадаю, що не помилюсь, коли скажу, що вона щиро поділяє ту прихильність, якою її вшанував дон Танкред.

Князя охопило щире зворушення; він уже проковтнув голову жаби разом з її нутрощами, залишилось ще обгризти лапки, але це вже були дрібниці, порівняно з рештою — найважче залишилось позаду. З почуттям безмежної полегкості дон Фабріціо раптом відчув батьківську ніжність до Танкреда; він немов побачив перед собою його хитро примружені сині очі, які вдоволено поблискували, читаючи втішну відповідь, і уявив, чи, точніше, пригадав перші місяці свого подружнього життя, коли шаленство та несподіванки кохання опікаються цілим сонмом доброзичливих, але примхливих ангелів. Він з радістю подумав, що відтепер його любий Танкред повік не знатиме турбот, що його таланти, мов ті птахи, незабаром здіймуться вгору, бо бідність більше не приборкуватиме їм крила.

Він підвівся, ступив крок до приголомшеного дона Калоджеро, підняв його з крісла і притиснув до грудей: короткі ноги мера одірвались від підлоги. В глушині сицилійської провінції, посеред цієї вітальні, раптом виникла картина, що дуже нагадувала японську гравюру: волохатий джміль припав до пелюсток величезного фіолетового ірису. Коли дон Калоджеро знову торкнувся ногами підлоги, князь подумав: «Це нікуди не годиться. Йому неодмінно треба подарувати пару англійських бритв».

Отець Пірроне на мить перестав вертіти пальцями, підвівся і потиснув князеві руку.

— Ваша вельможносте, я молитимусь Богові, щоб він благословив цей шлюб. Ваша радість стала моєю.

Єзуїт мовчки простяг кінчики пальців донові