Читати книгу - "Гепард, Джузеппе Томазі ді Лампедуза"
- Жанр: Сучасна проза
- Автор: Джузеппе Томазі ді Лампедуза
За життя Джузеппе Томазі ді Лампедуза (1896–1957), представник одного з найаристократичніших родів Сицилії, так і не дочекався, коли ж його роман надрукують видавці. Це вже потім, після смерті, була слава одного з найвидатніших романів італійської літератури, були сотні перевидань та перекладів багатьма мовами світу, була екранізація Лукіно Вісконті, що здобула Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю…
Це не просто історія життя Гепарда, князя Фабріціо Корбера ді Саліна, не просто історія Сицилії, це розповідь про тяжкі пошуки Італією, що тільки-но стала вільною та єдиною, свого шляху. Князь не проти змін, але він бачить, що ідеали свободи поступаються місцем більш «звичним» явищам — безкінечній гонитві за грошима та владою. Тому він сумно констатує: «Ми були гепардами, левами, а ті, що прийдуть нам на зміну, будуть шакалами та гієнами. Але ким би ми не були — гепардами, шакалами, баранами, — ми завжди вважатимемо себе сіллю землі…»
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Джузеппе Томазі ді Лампедуза
Гепард
ББК 84(4ІТА)
Т56
Бібліотека світової літератури заснована у 2001 році
GIUSEPPE TOMASI DI LAMPEDUSA
Il Gattopardo
Перекладено за виданням:
Giuseppe Tomasi di Lampedusa. Il Gattopardo.
Milano, Feltrinelli, 2004
Переклад з італійської
Миколи Мещеряка, Мар'яни Прокопович
Передмова
Джоаккіно Ланци Томазі
Переклад передмови та додатка
Мар’яни Прокопович
Редколегія серії:
Тамара Денисова, Ростислав Доценко, Іван Дзюба, Микола Жулинський, Дмитро Наливайко (голова), Галина Сиваченко, Андрій Содомора, Віктор Шовкун
Художник-ілюстратор
І. І. Яхін
Художник-оформлювач
Є. В. Вдовиченко
Видання здійснено за підтримки
Міністерства закордонних справ Італії
© Giangiacomo Feltrinelli Editore, Milano, 1969, 2002 Всі права захищені. Вперше видано видавництвом «Джанджакомо Фельтрінеллі Едіторе» в 1968 р.
© Gioacchino Lanza Tomasi, 2006 Всі права захищені
© Н. В. Безрукова, правонаступниця М. Мещеряка, 2009
© М. Прокопович, переклад тексту, передмови та додатка, 2009
© Є. В. Вдовиченко, художнє оформлення, 2009
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2001
ISBN 978-966-03-5050-2
Переднє слово
Джузеппе Томазі ді Лампедуза не судилося віддати свої твори до друку. У квітні 1957 року в нього було діагностовано рак легень, а наприкінці травня він з останньою надією вирушив до Рима, де й помер 23 липня. Вже рік він намагався опублікувати «Гепарда». Він подав роман на розгляд видавництва «Мондадорі», але там його не прийняли; тоді він надіслав його у видавництво «Ейнауді» і за кілька днів до смерті одержав ще один лист з відмовою. Письменник твердо вірив у вартісність свого твору. Перед від’їздом до Рима Лампедуза написав два прощальні листи: один був адресований його дружині Алессандрі (Лісі) Вольф Штомерзее[1], а другий — мені, його названому синові[2]. Крім того, 30 травня він надіслав також листа Енріко Мерло[3]. Лист до Енріко Мерло і прощальний лист, адресований мені, знайшов у 2000 році Джузеппе Б’янкієрі, небіж княгині, у томику «Подорожей капітана Кука». Княгиня перейняла від чоловіка звичку використовувати книжки для переховування потайних паперів. Іноді подружжя губило документи, а часом і сховані банкноти: коли вони забували, в якому томі сховали папери, це було те ж саме, що стається нині, коли ми забуваємо пароль.
Лист до Енріко Мерло був доданий до машинописного примірника роману з коротким описом відповідностей між реальними постатями і персонажами. Вказівки були однозначними, крім Танкреда: він наділив його моєю зовнішністю, а в зображенні життя використав факти з політичної кар’єри сенаторів Франческо і П’єтро Ланца ді Скалеа. Франческо, вигнанець у Тоскані, а після Об’єднання Італії — сенатор за поданням короля, був у лавах поміркованої лівиці і безуспішно балотувався на посаду мера Палермо. Його син П’єтро був міністром війни в уряді Факти[4] і міністром колоній у першому кабінеті Муссоліні. Фаховий політик, заступник секретаря під час Лівійської війни, він перейшов з поміркованої лівиці до правиці. Отже, він відповідав тому, що Томазі написав у незавершеному розділі «Гепарда» під назвою «Пісенник дому Саліна»: «Танкред був ще замолодий, щоб претендувати на конкретні політичні посади, але його діяльність і свіжі гроші робили його потрібним усюди; він був активним учасником дуже перспективного крайньо лівого крила крайньої правиці; цей чудовий трамплін згодом дав йому змогу здійснювати подиву гідні викрутаси, якими всі захоплювалися. Але він уміло маскував свою інтенсивну політичну активність недбалістю та легковажністю висловлювань, що забезпечувало йому поблажливість усіх».
У ті часи, коли люди писали від руки, обсяг листів диктувався розміром картки, згорнутої вчетверо. Картку щільно заповнювали, і останню фразу та підпис часом доводилося писати впоперек. Якщо зважити на те, що тут автор пояснює освіченому і досвідченому сицилійцеві Мерло суть свого роману, лист є досить-таки лаконічним. Це прояв «understatement», тобто применшення, яке колись ставилося за етичний і естетичний взірець поведінки.
В. П.
Баронові Енріко Мерло ді Тальявіа
у власні руки
30 травня 1957 р.
Любий Енріко!
У шкіряній течці знайдеш машинопис «Гепарда».
Прошу, бережи його, бо це єдиний примірник, який я маю.
Прошу тебе також, прочитай його уважно, бо кожне слово тут зважене, а багато що висловлено не відкрито, а лише натяками.
Мені здається, що роман представляє певний інтерес, бо показує сицилійського аристократа в момент кризи (і це далеко не тільки криза 1860 року), розповідає, як він реагує на події і як занепадає його родина майже до повного краху; усе це, однак, описано зсередини, з певним співчуттям автора і без жодного сліду ненависті, яка натомість відчувається у «Віце-королях»[5].
Зайве казати тобі, що «князь Саліна» — це князь Джуліо Фабріціо ді Лампедуза, мій прадід; усе в цьому персонажі реальне: його зріст, захоплення математикою, вдаване свавілля, скептицизм, дружина, мати-німкеня, відмова стати сенатором. Отець Пірроне теж справжній, справжнє навіть його ім'я. Гадаю, я зробив їх обох розумнішими, ніж вони були насправді.
Фізична постать і манери Танкреда списані з Джо; у моральному плані він є сумішшю сенатора Скалеа і його сина П’єтро. Не знаю, хто така Анджеліка, але згадай, що ім’я «Седара» дуже подібне до імені «Фавара».
Село Доннафуґата — це Пальма; а палац у Доннафуґаті — це Санта-Марґеріта[6]. Для мене дуже важливі два останні розділи: смерть дона Фабріціо, який завжди був самотнім, хоч мав дружину і семеро дітей; історія з мощами, яка ставить крапку в оповіді, теж цілком автентична — я сам був її свідком.
Сицилія описана такою, якою вона є — такою вона була в 1860 році, до того і опісля.
Гадаю, в цілому роман не позбавлений меланхолійної поетичності. Нині я від'їжджаю і не знаю, коли повернусь; якщо захочеш написати мені, пиши на адресу:
У пані Б’янкієрі,
вул. Сан-Мартіно делла Батталья, 2,
Рим.
З найщирішими вітаннями,
Твій
Джузеппе.
[Ззаду на конверті]:
Зверни увагу: собака Бендіко — надзвичайно важливий персонаж, який є майже ключем до розуміння роману.
Прощальний лист показує весь його талант письменника. Написаний стилем, типовим для таких листів, він водночас свідчить про письменницьку вправність автора, який сполучає потужні вирази почуттів з уважним добором лексики та фразеології. Лампедуза був здібним учнем Стендаля.
Для Джо
Травень 1957 р.
Любий Джоітто!
Навіть коли завіса впаде, я хотів би, щоб
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гепард, Джузеппе Томазі ді Лампедуза», після закриття браузера.
