Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

Раз у раз у нього з’являлися аліські слова, та й імперський акцент став більш помітним.

Гей! Гей! Гей, соколи!

Оминайте гури, ліси, доли.

Дзвін, дзвін, дзвін, дзвіночку,

Степовий жайвороночку

Жаль, жаль за милою,

За рідною стороною.

Жаль, жаль серце плаче,

Жаль бо венцей не зобачу

Біль заповнював кожну клітинку. Думками він був поруч зі своєю коханою. Альбрехт шкодував, що так поспішно поїхав. Треба було поговорити.

Меду, вина наливайте

Як загину поховайче

На далекій Батьківщині

Коло милої дівчини.

Хоч би якими приємними були мрії, Альбрехт, перед тим як зупинити струни, розплющив очі. Він дивився на навколишній світ уже зовсім по-іншому. Начебто ті самі люди, те саме місце. Але він вже геть інший.

- Неперевершено! Нам Великий герцог не розповідав, що ви чудово співаєте! У вас талант! - промовив Радислав, заплескавши. - Як ви стільки днів приховували його?

Альбрехт, передавши гітару, посміхнувся, знизавши плечима. Усі обдарували його похвальними поглядами. А Стів був задоволений найбільше, що відкрив усім такий Талант.

Альбрехт опустив погляд на свої чоботи. Йому було приємно чути похвалу, як і будь-якій іншій людині. Але...

- Капітане, дозвольте мені піти у свій намет! Я хочу відпочити! Мені через кілька годин заступати на чергування! - піднявши голову, вимовив хлопець.

- Звичайно, йдіть! - кивнув командир загону.

Коли Альбрехт встав і пішов геть від багаття, капітан Радислав, який сидів навпроти нього, уважно подивився йому вслід, почухавши зарослу щетиною щоку. 

- Ну що? - звернувся він до товаришів по службі. Усі ці дні капітан уважно стежив за Альбрехтом. Про нього ходило багато чуток.

- Він хоробрий воїн! Я чув, що він бився під Рамуром! І навіть, що один із перших потрапив у фортецю!

- Одними з перших там були воїни султана Рошана! - виправив його Радислав.

- Ні, ні! Ще кілька тижнів тому ходили чутки, що він причетний до золотого грифона, що допоміг захопити фортецю!

- Це просто чутки! У хлопця природжений дар! Він даремно його витрачає! Йому не місце на полі бою! - зітхнув командир, подивившись на намет, у якому сховався Альбрехт.

- Ви маєте рацію. Але невже одна людина не може мати багато талантів? Не можна бути хорошим воїном і водночас співаком. - висловився Стів.

- Чому ж?! Може.  Я не вважаю, що хлопця потрібно відправляти в замок. Може в нього складеться військова кар'єра.

- Це лише моя упереджена думка! - відповів Радислав, хмикнувши. - Не часто ми розмовляємо на такі теми. Але мені здається йому важко з нами. Не сперечаюся, що ночувати під відритим небом хлопцеві не звикати... і за його розповідями, йому важко жити в замку...

- Ну так ось... Навіщо його туди відправляти завчасно?

- Потім зрозумієте! Мерлін мене особисто відправить на страту, якщо з ним щось трапиться.