Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

Яким подивився на побратимів, які поглядами вказали привітатися.

- Пане наміснику, - Сказав хлопець.

Наумов був одягнений як личить усім російським вельможам, пишно і без смаку.

- Воистину похож на отца, те же глаза, тот же взгляд, надеюсь хоть характером отличишься, - В словах Наумова була помітна зверхність.

- Не сподівайтесь, - Почувся голос Свирида, який встиг підійти.

Компанія помітно заспокоїлась.

- Моєму сину личить кров батька, - Впевнено завершив полковник.

- Не сомневаюсь, - Цинічно відповів Наумов, легко схилив голову і пішов до сусідньої кімнати.

- Врятували ви нас, пане полковнику, - З полегшенням сказав Дмитро.

- З Наумовим будьте обережні, - Свирид впевнився, що намісник відійшов, - Апостол чекає в кабінеті. Де Євтим?, - Запитав помітивши неповну компанію.

- Зараз підійде, - Відповів Георгій тушачи люльку.

***

Тиша в кабінеті перші кілька секунд була непривичною після шуму у всьому будинку. Товсті стіни глушили любі звуки, що доносились знизу. Данило Апостол сидів на кріслі за столом і поставивши підпис на якомусь аркуші, піднявся.

- Полковник Свирид розповів мені про вашу справу, - Підійшов ближче, - Справу воістину благу.

Мовчання.

- Ми могли обійтись без вбивства цього посланця, підняти галас, кинуту кістку нам, відправити назад. Але гарантій ніхто б не дав.

- Опозиція менш чисельна, але рахуватись з нею потрібно, - Добавив Свирид.

- І протистояти їй, - Дмитро вніс свою лепту у висновок.

Апостол кивнув головою.

- Від імені свого й всієї козацької старшини, я дякую вам, - Братство схилили голови, - Від цього пропоную вступити до мене на службу.

Наодміну від початку розмови, її завершення вимагало відповіді. Іван пройшовся поглядом усіх побратимів, які виказували схвалення, окрім Євтима.

- Пане гетьмане, - Дідусь вийшов на перед, - В першу чергу виказую вітання й вдачі вам!, - Апостол кивнув головою, - Але мушу відмовитись від вашої пропозиції.

Данило дивився на Євтима.

- Вік мій хоч і не шанованіший за ваш, але свою службу я завершив, - Продовжував Єтим, - Маю намір продовжувати спокійне життя у своєму селі.

Апостол мовчав.

- Я відправився разом з Якимом, щоби допомогти знайти батька, а коли дізнався про справу, вирішив піти в останній похід.

- Я розумію, пане Євтиме, - Апостол зробив жест рукою, - Ви багато служили, дякую вам за таку доблесть і вірність, - Гетьман подивився на Свирида, - І за поміч у воз’єднанні батька з сином.

Євтим дав місце Івану.

- Щодо нашого слова, - Почав говорити Строгий, - Ми готові.

Гетьман схвально кивнув головою.

- Якиме Глондар, як щодо твого?

Яким мовчав, не знав, що відповісти, розгубленість заволоділа всім тілом.

Апостол мить дивився на хлопця і попросив усіх вийти, залишивши їх на одинці.

- Твій вчинок, - Сідаючи на крісло, - Дуже сміливий і я впевнений, не простий. Я знайомий з Гнатом Ружинським і зізнатися, не знав, що він пристав до запорожців. Думав він осів на якомусь хуторі.

Яким мовчав.

- Скажи мені, Якиме, - Гетьман дивився на хлопця, - Що переконало старого отамана відпустити вас?

Мить роздумів, спогадів і боротьби з внутрішнім страхом, очі опустились і закрились.

- Слух і запитання, пане гетьмане, - Врешті відповів Яким.

- Поясни.

- Я довгих чотири роки знаходився не вдома, не під власним дахом. Я бачив, що відбувається навколо, бачив страждання, ворожнечу, ненависть. Бачив і не звертав уваги, замість цього, обирав куди звернути на дорозі.

Гетьман уважно слухав.

- Допоки не отримав лист від батька, не ускладнював своє життя. Йшов де платять, де рівна дорога і де нагодують, - Зробив паузу, - Врешті, це закінчилось. І бездумне блукання отримало мету.

- Яку?, - Запитав Апостол.

- Знайти відповідь.

Погляд Якима знову опустився.

- Коли я бачив злочини московських гарнізонів, коли власноруч ховав змордовані тіла і прибивав цвяхом хрест, я все більше запитував себе. Хто винуватець? А кожен день пошуку давав відповіді від людей, які про моє питання навіть не знали.

Данило піднявся з крісла, Яким продовжив наче цього не помітив.

- Люди говорили, що потрібен гетьман, хтось казав, що ви зрадник, хтось звинувачував ваших попередників, хтось кричав про вину запорожців, а хтось прямо тицяв у мене рукою.

Апостол підійшов до вікна.

- А коли ми потрапили у полон, я дійшов першої сторони висновку, яка говорила мені, що майбутнє Гетьманщини неможливе.

Гетьман мовчав.

- Пане Даниле, стоячи тут перед вами, я прошу допомогти мені дійти до другої сторони.

Дивлячись на подвір’я свого маєтку, красиво освітлену огорожу й вишукано одягнених гостей, Апостол шукав, що відповісти. Мить він забув, що стискає руки за спиною, а за шість кроків від нього стоїть ще молодий хлопець, який в пошуках того, чого сам гетьман знайти не зміг.

- Про мене люди говорять різне, - Почав говорити гетьман тоном твердим, але не злобним, - Називають Юдою, протеже царського крісла і навіть просто, не вартим, - Данило повернувся до Якима, - Але це не завадило мені взяти булаву в руки, - Хлопець розгледів ледь помітну посмішку на лиці гетьмана.

- Ти знаєш, Якиме Глондар, - Продовжив Апостол, - Чому я пішов зі шведського табору?

- Ні, - Відповів Яким. Гетьман кивнув.

- Я був вірний Мазепі, дивився в один бік, разом з ним, - Данило взяв зі столу невеличкий сувій, - І коли дізнався про договір з Карлом, без роздумів направив своїх людей, і сам розуміється, теж поїхав.

Яким мовчав і дивився.

- Вся старшина бачила, що шведський протект принесе нам набагато більше, ніж «статті» за Петра і його попередників, - Гетьман на мить замовчав, - І наступників. Ти ба!, - Апостол трохи підняв голос, - Навіть Гордієнко згодився приїхати, Запорожці! Селяни підтримували, міщани, козаки на службі. Перші бої, переможні бої, але…, - Різко зупинившись.