Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

- Радий вас бачити!, - Полковник підійшов сам, - Якиме, зараз буде хода, підеш зі мною?

- Мені про це якраз говорив дідо.

- Ооо, то файно, підемо майже на початку, а потім гетьман запрошує до свого дому, - Свирид оглянувся намагаючись знайти іншу частину братства, - А де решта?

- Ще в середині, - Відповів Євтим.

- Як вийдуть, скажи, щоб не розходилися, буде розмова з Данилом, він хоче бачити на святкуванні всіх.

- Таку честь пан гетьман нам виділив?

- Виділив, - Втішно сказав Свирид, - Йдемо, Якиме, станемо за канцеляристами, вони завше попереду.

Євтим залишився чекати на компанію, а син з батьком відійшли на кілька кроків.

- З тобою гетьман хоче говорити особисто, - Тихо сказав Свирид.

- Зі мною?, - Здивовано запитав Яким.

- Тобі час починати свою службу.

На лиці хлопця була розгубленість, а не здивування. Визначитись, було це доброю новиною чи поганою він поки не міг.

- Врешті, - Свирид помітив реакцію Якима, - Про це ми поговоримо згодом.

Хода була неменш урочистою частиною обрання, по всьому місту гетьману виголошували вітання. На початку колони несли булаву, а за нею йшов сам Данило Апостол. Таким почетом його провели до свого будинку, куди він запросив усю старшину, наближених людей та еліту.

Пам’ятаючи й цінуючи архітектуру, Яким в першу чергу звернув увагу на фасад, на неймовірну ліпнину під дахом, навколо вікон і дверей, які стояли під невеличким виступом із колон в класичному стилі. Перша кімната відкривала прохід до всіх наступних і в особливості до сходів, зроблених з простого дерева, але по вишуканому. Освітлення було надзвичайно точним, гармонійно падало на оздоблення і меблі, не залишаючи не освітлених зон.

Частування на столах було не менш екзотичним, таких страв Яким мабуть в житті не пробував, та що там казати, в очі не бачив. Свирид покинув сина біля столу із запеченим поросям, якого уже почали розрізати.

За мить з вхідних дверей почулося гучне: «Ото забава», що говорило про прихід своєї компанії.

- Якиме! А то файно нині посидимо!, - Говорив з далеку Іван.

- Попробуйте порося, - Відповів хлопець, надкушуючи шматок.

- Порося ше встигнемо, я би горло промочив, весь день сонце.

Братство одразу обліпило столи, чим довше проходило святкування, тим гучнішими ставали музики, стукіт кухлів і вітальні вигуки в бік новообраного гетьмана. Гості ставали все жвавішими й відкритішими, як воно зазвичай буває на празниках, спершу усі сором’язливі, а під кінець братаються ледь не з кожним другим. Для Якима всі пристуні були незнайомцями, то ж Євтим зробив спробу розширити коло спілкування.

- Синку! Радий тобі представити мого давнього друга, Остапа Стремену!

Чоловік, що стояв біля дідуся був доволі худим, віком старший за Євтима, але що дивно, без сивини.

Яким не очікуючи такого знайомства, зашарівся й піднявся з оздобленого крісла у вітальні.

- Радий познайомитись, - Простягаючи руку.

- І я, хлопче, - Простягнув руку у відповідь, - Євтим розповів мені про ваші вилазки, казав, що тобі хватило духу переконати отамана.

- Не знаю чого тоді було більше, духу чи слів, - Говорячи жартома.

Остап помітно усміхнувся й узяв новий кухоль наповнений чимось тускло жовтим.

- Вип’ємо за гетьмана і Гетьманщину!, - Піднімаючи вгору.

- Ото ти файно сказав, - Енергійно й втішно добавив Євтим.

Яким помітив, що решта компанії зайняли облаштоване місце для відпочинку в сусідній кімнаті до вітальні, помітив характерний дим від люльки і чи то запах паленого табаку, чи дитяча цікавість заставили приєднатися до них.

- Кажу ж йому: «Чо ти сюда приперся?», а воно мече, скрегоче, - Компанія посміювалася з історії Богдана, яка як здогадався Яким, була жартівливою, - Взяв за шиворіт і прямо до навоза біля конюшні, а тоді він розвертається… О, Якиме! Йди до нас!, - Помітивши хлопця, - Дослухаєш байку.

Яким всівся на велике вільне крісло.

- Так от, - Продовжив Богдан, - Кидаю його мордою до землі…

- До гівна, - Виправив Георгій, трохи сп’янілим голосом.

- Оо, до гівна, - Богдан засміявся, - Кидаю, а воно розвертається на дупі, дістає якогось заморського пістоля і пробує в мене гатити, - Богдан зробив паузу.

- І шо?, - Зацікавлено запитав Строгий, бажаючи продовження.

- Ну я живий-здоровий, а з того його пістика тільки гівно й витекло.

Компанія вибухнула сміхом, навіть Яким, який раніше таких історій та жартів не полюбляв.

- Вже ж казав Оленці, дам тобі грошей, візьмем зодва бугая, шоб стояли на дверях, - Продовжуючи, - Але нє, бо то «Дорого», а я в місті вічно бути не годен.

Георгій розуміюче закивав головою й знову потягнув люльку.

- Я не знав, що ви курите, - Сказав Яким.

Драга зупинився.

- Не завжди була можливість, добрий табак зараз не всюди купиш. Та й не дешевий він зараз, - Добавив за мить.

- Дай хлопцю попробувати!, - Гучно сказав Іван.

Георгій простягнув люльку, втім Яким відмовився.

- Піду ще вляю, - Сказав підіймаючись Тарас.

- Дивіться не нахрюкайтесь, в нас ще розмова з гетьманом, - Настережливо сказав Іван, потягуючи свою люльку.

- Чого він може від нас хтіти?, - Запитав Дмитро.

Іван мить дивився на підлогу і нахилився до побратимів, вказуючи рукою, щоб вони зробили те ж.

- Гетьман хоче поставити біля себе людей, - Говорячи тихо.

- Ааа, - Так же тихо видав Богдан.

- Булави не було, а навколо купа москалів, - Продовжив пояснювати, - От і шукає своїх. Візьміть Наумова. Він тільки й робить те, що вертиться, його не для забави сюда прислали.

- Та ніби він тут тіко до виборів, - Сказав Георгій.

- Формально так, а побачите як почнуться нальоти, будуть людей знаходити в ямах.

- Яким, Глондар!, - Заду почувся голос.

Це був намісник Федір Наумов. Георгій тихо, але влучно видихнув дим в дусі: «Згадай гівно і ось воно»