Читати книгу - "Полювання на чорного дика"

серед яких передбачається присутність не лише Чемберлена, але й прем’єр-міністра Франції Едуарда Даладьє та прем’єр-міністра Італії Беніто Муссоліні. А найбільше тим, щоб уся та нашвидкоруч спартачена страва була достойно подана світовій спільноті під правильним соусом. Мала належний вигляд. Тому до висвітлення дійства й допускається вельми обмежене коло акредитованих й суворо перевірених журналістів, — пояснював Корнуелл далі. — До кожного з вас Гітлер приставить спеціальних координаторів — високопоставлених офіцерів, які мали б не тільки розважати своїх підопічних та дбати про їх комфортне перебування у Баварії, але й переконатися, що з їхнього пера не вистрибне нічого зайвого.

— А як бути з лордом Чемберленом? Навряд чи я матиму доступ скрізь, де буватиме він, — похитав Швед головою.

— Лорд Чемберлен, — проказав Корнуелл, — як той фарисей, нехай збирає собі гріхи до судного дня, — додав тихіше, наче боячись, що просто отут у власному кабінеті резиденції МІ-6 може бути підслуханим, Корнуелл пильно подивився на Марка. — Він знає, чого туди їде. Часом, Алексе, сум побирає від того, що наша служба може виявитися останнім оплотом безпеки для цілої нації. Але такі, як Чемберлен, зроблять усе, щоб нас знерухомити. Взагалі… — зітхнув Корнуелл, — як ви розумієте, після Великої війни лорди зійшли на пси… У Харбіні ви вже мали справу з одним високоповажним зрадником — лордом Семпіллом.

— Ви натякаєте, що лорд Невілл Чемберлен… — почав було Швед.

Корнуелл знову стишив голос.

— Ці манкурти мене доконають, Алексе… — проказав він. — Що казати! Це вже давно не є таємницею. Герцог Едвард Віндзорський ручкається з Гітлером і мало в дулу його не цілує! Лорд Чемберлен вдає із себе великого миротворця, але його бажання миру базується лише на його власних вигодах й інтересах в одній із галузей німецької промисловості.

Клайвденський маєток узагалі гніздо і розплідник німецьких шпигунів! І найперша з них — ота, Господи прости, курва, леді Астор! Тільки уявіть собі, Алексе! Вона та її німецькі друзі у якийсь спосіб зуміли вкласти в мізки серу Невілу, що наші спецслужби ненадійні, і цей старий манкурт вирішив, що непогано створити свої, мало не приватні спецслужби! Хто їх там очолює…. Вільсон, здається… Нам ще потрібно промацати його, але не здивуюся, якщо і він виявиться німецьким шпигуном… Що ж до ще одного представника тієї «клайвденської кліки», лорда Галіфакса, то там узагалі все шито білими нитками. Ми давно отримуємо інформацію про його таємні прокаташки до Берліну і зустрічі з Гітлером… Словом, куди не плюнь — усюди зрадники! Зрадники серед найповажніших осіб королівської крові, зрадники у парламенті… Гітлер купує їх пачками! Гроші, вигоди, хабарі, словом!

Не монархи і не політики нас приведуть до катастрофи, а звичайні хабарники, Алексе! А ми… — Корнуелл на мить зціпив зуби, — а ми… ми усе знаємо і нічого не можемо вдіяти, бо у нас вічно зв’язані руки! Тому, Алексе, ми повинні взятися до справи з іншого боку і випередити тих, хто гадає, що може розплатитися своєю країною за власне розкішне життя.

— Я уважно вас слухаю, пане Корнуелл, — промовив Швед з усією серйозністю.

— Для Британії дуже скоро усе може змінитися, — змовницьки проказав той. — Якщо парламент очолить притомна і патріотична людина, ми маємо бути готові до цього моменту. Тому нам потрібен з тієї, німецької сторони свій інформатор. Надійне джерело, якому відомо чи може бути відомо про таємні оборудки й домовленості наших можновладців із Гітлером, і за потреби він зливатиме нам докази таких фактів коллаборації. Розумієте? Не плітки, а чіткі докази. Не задарма, звичайно…

— Кого ви маєте на увазі, пане Корнуелл? — поцікавився Марко.

Корнуелл глибоко вдихнув.

— На час конференції, — проказав він, — координатором до вас приставлять такого собі Вальтера Шелленберга. Звісно, він може доручити займатися вами своєму ад’ютантові чи якомусь молодшому офіцерові, але реальним вашим координатором буде саме Шелленберг. Ось він нас і цікавить! — повторив Корнуелл, викладаючи на стіл перед Марком, наче гральні карти, кілька знімків. — Нам відомо, що його конспірують. Готують до серйозної гри. І найкращий спосіб, аби оцей Шелленберг не викликав жодних підозр ані у своїх, ані у чужих, на час конференції перетворити його на «старшого куди пошлють». Хай усі думають, що він — усього лише хлопчик на побігенках. Ось знімки, — продовжував Корнуелл, — їх вдалося зробити нашим агентам. Ось цей, наприклад, у мюнхенському бірхаузі. Вальтер Шелленберг, як бачите, перебуває у вельми гарному настрої.

Швед розвернув фотографічні картки до себе і по черзі роздивився.

Отже, Вальтер Шелленберг. З першого знімка на нього дивився ще досить молодий, можливо, навіть його ровесник, приємної зовнішності чоловік. Білявий, з прямим носом, лукаво примруженими очима. Чорна військова форма йому дивовижно пасувала та й сиділа на ньому бездоганно, хоч і різко контрастувала з його веселим, здавалося, не затьмареним турботами обличчям.

— Просто герой, — проказав Марко, розглядаючи фото, — хвацький, життєрадісний, елегантний.

— Так… — погодився Корнуелл. — У таких мундирах будь-який чоловік виглядатиме як новий шилінг. Навіть карлик Ніс.

Швед знову перевів погляд на картку, на бездоганного офіцера Шелленберга у чорному військовому строї.

— Я чув, ескізи цих мундирів створив якийсь офіцер Вермахту, а шиють їх на підприємствах такого собі пана Х’юго Босса, великого прихильника Гітлера? — поцікавився він.

— Саме так, — Корнуелл відсунув внутрішню шухлядку свого робочого стола, кілька секунд перебирав папери, нарешті дістав прим’яту вирізку з якоїсь німецької газети. — Ось! У цьому інтерв’ю містер Босс досить відверто заявляє, що працює виключно на благо великої Німеччини…. Ось, ось, знайшов… тут підкреслено. Ви ж читаєте німецькою, Алексе?

«Die Uniformen des deutschen Militars sind so vornehm und stattlich, dass die Handlungen derjenigen, die sie tragen, keine Rolle mehr spielen…»

— Я зрозумів, пане Корнуелл, — мовив Марко, нашвидку прочитавши текст. — В цілому інтерпретувати це можна так: за що жінки люблять німецьких військових? Ну, по-перше, це красиво…

— Там якось інакше було сказано, — стурбовано мовив Корнуелл.

— То я собі так сам інтерпретував, — усміхнувся Швед. — У рядках, котрі я щойно прочитав, містер Х’юго Босс стверджує, що уніформа німецьких військових настільки благородна і велична, що дії тих, хто їх носить, вже не мають значення…

На другому знімку Вальтер Шелленберг був у традиційному мисливському костюмі — зручний жакет-куртка та короткі штани; на голові — капелюх з пером. На третьому — у твідовому картатому костюмі й кепці.

— Не варто сприймати всерйоз цей грайливий настрій і добродушну зовнішність пана Вальтера… Вони оманливі, — проказав знову Корнуелл. — Шелленберг — людина СС, з оточення Гіммлера. Однак скидається на те, що він не проти вести і власну гру. Як ви